Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Розділ IV.
Віденський мир між Москвою й Польщею. — Великий Сойм у Чигрині в Жовтні (Октобрі) 1656 року. — Зворот із під царської протекції. - Унезалежненя козацької держави та її участь в міжнародній европейській політиці.

Московсько-польський мир порушував усі найважніщі політичні інтереси України; він за одним заходом валив великі державні плани Гетьмана. Москва ставала союзницею Польщи. Значить для України мілітарний союз із Москвою, звернений проти Польщи, тратив усяку вагу й значіння; значить для обєднання в козацькій державі всіх руських земель Річипосполитої протекція царська ставала не тільки зайвою, але навіть небезпечною і шкідливою. Алеж одночасно поза цим мілітарним союзом проти Польщи нічого иншого з Переяславської Умови не осталося. Бо протекція царська, як символ унезалежненя від Польщи, вже давно відограла для України свою ролю. Україна „сусідніми володарями“ вже була признана незалежною державою і постійні зносини Гетьмана з ціми володарями стали офіціяльним, всім відомим і нікого вже не дивуючим фактом…

Крім того московсько-польський союз звертався проти нового союзника України — Короля шведського Карла Ґустава. Він, скріпляючи Польщу супроти Швеції, тим самим ослаблював Україну. Вкінці, що найважніще, обезсилена в той спосіб Україна мала стати офірним козлом нової польско-московської згоди. Всі українські державні змагання мали бути спільними силами нових союзників здавлені і сфера польських та московських впливів на наших землях за обопільною їх згодою поділена.

„Козаків самі в послуху не вдержите, а тоді буде і нам і вам тяжче; стане з них новий Крим, коли вони турецьку приймуть протекцію… Ці люде (козаки), як дикі звірі: треба їх наперед обласкавити, а потім уживати. Коли вони зрозуміють, що ви їх хочете мати, не будуть ані вашими, ані нашими. Ви самі перестерігали нас, що вони зі Шведом і Ракочим порозуміваються; певне до них, або до бісурменів підуть“ — так формулували у Вільні царські бояри перед польськими мировими уповноваженими конечність відступленя Москві частини козацької України.[1])

  1. Арх. Чарторийських cdx 2113: „Respons poslów polskich 6. IX“. „Komisarze do króla, podkanclerzego і wojewody wileńskiego z Niemieży 10. IX.“, і т. д. Пор. Кубаля: Wojna brandeburska і najazd Rakoczego ст. 40, 43