Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/44

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


менше небезпечна, насувалась опортуністична комбінація союзу з Польщею й Кримом проти Москви; комбінація тим більше приваблива, що Поляки в ті часи — Хмельницькому „воєводство Запорожське“ і місце в сенаті, а козацькій Україні нобілітацію шости тисяч козаків та инші золоті гори обіцювали. Але Гетьман Хмельницький був за мудрим політиком, щоб дати зловити себе на гачок, на який пізніще польські мужі державні нового Гетьмана Виговського і всю культурніщу частину старшини козацької піймали.

„Був час — казав Хмельницький свому старому приятелеві й кумові, присланому до нього з пропозиціями угоди польському послові Любовідзькому, перед тим йому відому байку про селянина, його сина й хатнього вужа розказавши — коли ми, в цій великій хаті Річипосполитої в згоді живучи, якнайбільшого заживали добра. Козаки захищали вас своїми грудьми перед наїздом варварів, а обивателі королівства не жалували їм тої дрібки молока в куті, до якого не ходили ті, що себе за одиноких синів тієї стародавньої батьківщини вважали. Тоді цвіло королівство польське, викликуючи заздрість у сусідів, і Поляки в злуці з Козаками все тільки одержували перемоги. Та відколи ті, що себе за сипів королівства польського вважають, почали наші вольности нарушати й нам рани завдавати, козаки почали кусати і хоч за це їх у великій кількости посічено, але й не мало синів королівства загинуло. І як тільки одна або друга сторона пригадає ту руїну, собі взаємно зроблену, відживає помста, і хочби навіть наступило поєднання, його зірве найдрібніща причина. Тож наймудріща голова не видумає иншого способу для заведеня трівкого миру, як тільки той один, що лишився: хай Королівство Польське зрічеться всіх прав своїх, що воно заявляє на ціле Князівство Руське і хай віддасть козакам Русь по Володимир, Львів, Ярослав і Перемишль з умовою, щоб вони від ворогів Річпосполиту захищали. Алеж — кінчив свою мову Гетьман — шляхта польська на це не дозволить, хочби їх сто в цілім Королівстві лишилося, а козаки, поки сил стане, від цеї умови не відступлять.“[1]

Таку саму відповідь дістав і другий польський посол Лянцкоронський, якого Гетьман приняв уже дуже неохоче, заявивши йому при відправі: „хай Поляки всіх Русинів вільними проголосять, хай із ними як із приятелями й сусідами, а не як із підданими посту-

  1. Grondski Sam.: Historia belli cosacco-polonici, p. 246—8. Temberski: Annales.