Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/45

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


пають; хай зрічуться всіх своїх претенсій до Руси, бо Поляк і спокій у купі на Руси перебувати не можуть.“[1]

Історична фатальна необхідність для козацької України завершити розпочате діло визволеня цілого „руського народу“ з під польської державности і такаж фатальна історична ворожнеча Польщи до ідеї державної незалежности України, що мусіла потягнути за собою признання з польського боку рівновартости „руської нації“ і значить відреченя від т. зв. „цивілізацийної місії“ на сході, тоб-то від експансії Польщи на схід, це були непоборимі перешкоди для будь-якої польсько-української угоди. Неминучим наслідком такої угоди для України мусілоб бути признання польської державности хоч у частині українських земель, а через те спараліжування всеї майбутньої боротьби з Москвою. Бо союз із Москвою був наслідком боротьби з Польщею і поки ця боротьба не була завершена, поки не знищено було на просторі всіх українських земель почуття рабської залежности, як політичної так і національної, від Польщи, найстрашніщі тепер для Гетьмана москвофільські настрої серед українських народніх мас робилиб усяку війну з „одновірною“ Москвою неможливою. А ці москвофільські настрої, не вважаючи на всю небезпеку, що наближалась для України з Москви, під впливом польської політики зростали. Кріваве спустошеня цілої Брацлавщини польськими військами в 1654 році, чванлива задиркуватість у відношеню до України всіх Поляків, від керовників держави почавши і на посліднім польськім жовнірі скінчивши, а одночасно улесливе запобігання польських політиків царської та султанської ласки, аби тільки пошкодити Україні[2] — все це дратувало українську людність, виводило її з рівноваги, і зненависть до слабого але докучливого ворога закривала від її очей небезпеку від ворога значно дужчого і багато більше небезпечного…

Не закінчивши отже боротьби з Річпосполитою і не вибивши остаточно „всю Русь з неволі лядської“, не забезпечивши крім того хліборобську українську людність від набігів татарських, — про ліквідацію наслідків Переяславської Угоди і здержаня грізного московського напору на Україну не могло бути й мови. Гетьман Хмельницький розумів це дуже добре і на ціх основах побудовані були найбільше ґеніяльні політичні пляни посліднього року його, на нещастя для України, закороткого панування.

  1. Rudawski: Hist. pol. Пор. Kubala: Wojna Szwecka, ст. 303.
  2. Інтересно, як характеризували ту політику де-які сучасні Поляки: „Kiedy nam Chmielnicki jura dabat zwaliśmy to uniżoną supliką, teraz, kiedy się prosi, to my się nadymamy“ — так писав один із них з приводу переговорів під Жванцем (Zbiory Rusieckich, Miscel. 1626—54, f. 317) Про спустощеня Брацлавщини між инш. Кубаля: Zaprzepaszczona kraina (Kwart. historyezny).