Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/49

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вала велико-державні тенденції ціх двох експанзивних націй, була звязана цілим рядом писаних умов і трактатів.

Після довгих переговорів між Семигородом і Україною, ведених при посередництві Швеції від початку 1656 року — з одного боку семигородськими послами в Чигрині: Стефаном Лютшем і Францом Себешим — а з другого українськими послами в Семигороді: Іваном Креховецьким, Іваном Брюховецьким і иншими — був обома сторонами заприсягнутий 7 Вересня 1656 р. „трактат вічної приязні“ між Гетьманом Хмельницьким і Князем Ракочим. Підписали цей трактат від імени Гетьмана уповноважені посли — осавула ґенеральний Іван Ковалевський і писарь Іван Груша, прийняті Князем з надзвичайними почестями. Згідно в тим трактатом, як Хмельницький і його наслідники, так Ракочи і його наслідники, взаємно зобовязувались боронити себе спільно від ворогів. Коли Ракочи розпічне війну з Польщею, Гетьман пришле йому військову допомогу, не оглядаючись па Царя. За те дістане Хмельницький всю Червону Русь; крім того Ракочи допоможе Гетьманові одержати частину Білої Руси з титулом Князя і піддержить намір гетьманський передати цей титул, як і всю власть верховну на Україні по наслідству синові Юрієві.

На підставі тіеї-ж умови Господарі молдавський і волошський мали дати допомогу Ракочому — перший три тисячи люда, другий дві тисячи — і за те Гетьман обіцював їм оборону від Татар і приязнь так довго, як довго вони будуть у союзі з Князем семигородським.

Король шведський, довідавшись, що договір між Князем семигородським і Гетьманом українським вже підписаний, поспішив сам підписати в Раднот 6 Грудня 1656 р. трактат „вічного союзу“ з Ракочим. На підставі того трактату, а також трактату між Королем шведським Карлом Ґуставом і Курфірстом бранденбурґським Фрідріхом Вільгельмом, підписаного в Мальборку 26 червня 1656 р. — Король шведський мав одержати Поморря, Прусію королівську, Курляндію, Ліфляндію, Семиґалію, воєводства Плоцьке й Мазовецьке, частину Литви й частину Білоруси до воєводств Полоцького та Вітебського. Решту Литви, як окреме князівство, мав дістати'князь Богуслав Радзівілл. Курфірст брандебурґський одержував цілу Великопольщу (воєводство Познанське Калішське, Ленчицьке і т. д.) а Ракочи — Краків і Малопольщу.

Справа „руських земель“ Річпосполитої й південної Білоруси мала бути вирішена на підставі безпосередної умови між Швецією й Україною.