важне місце, що в конґресі, який по ініціятиві Франції мав одбутися в кінці 1656 р. з метою помирити Швецію з Польщею, повинні були — на жадання Короля Карла Ґустава — взяти участь і представники Гетьмана Хмельницького.
Одинокою точкою незгоди в шведсько українських переговорах, що велися на протязі 1656 року, була справа „руських земель“ Річипосполитої. До цієї етноґрафічно української, але ще не козацької території, мав претенсії Король шведський і по части — на його-ж намовою — Князь семигородський, а одночасно Гетьман ціх земель нікому й у ніякім разі уступити не хотів. Справа ця розбила була вже зовсім налагоджене заключеня шведсько-українського договору в Січні 1657 року, коли посли шведські Веллінґ і Тернешельд привезли до Чигрина готовий проєкт союзу (projectum foederis). Хмельницький, довідавшись, що Король шведський забезпечує йому незалежну державу тільки на козацькій території, з послами сам не схотів навіть говорити. Переказавши через писаря ґенерального Виговського, що він мусить мати „всю Русь, де віра православна грецька була і де мова ще задержалась, тоб-то по Вислу“ — зарядив Гетьман одночасно послам сказати, що коні для них в дорогу вже готові…
Але незабаром наспіла до Чигрина звістка, що Карл Ґустав дає згоду на всі територіяльні жадання Гетьмана і шле на Україну нового „великого“ посла, уповноваженого заключити і за обопільною присягою підписати умову. Дійсно 10 Квітня виїхав від Короля в Україну відомий шведський дипльомат Ґустав Ліліеякрона й у Червні він прибув до Чигрина. Карл Ґустав жадав від Хмельницького заприсяженої „ассекурації“ на ті польські краї, які він відповідно до умови з Курфірстом брандебурґським хотів забезпечити для себе, і військової допомоги проти Москви та Польщи в числі 20—30 тисяч козаків, не рахуючи тих, що вже послані були на поміч Ракочому. Взамін за це Гетьман мав дістати всі „руські землі“ Річипосполитої і південну Білорусь по Смоленськ. Ця послідня умова, разом з попередніми, заключеними між поодинокими державами коаліції, означала повний розділ Польщи, „будто Коруна Польская и не бывала“; як доносив спішно Цареві московський посол на Україні — Бутурлін.
Щоб підкреслити офіціяльний характер нового союзу, Гетьман умисне задержав у Чигрині московське посольство, що збіралось уже відїздити, і в присутности царських представників — хоч сам хворий
