Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/60

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


і в праці, свою аристократію — оціх „козаків старинних“, які повагою авторітету серед цілої маси козацької користувались і цим авторітетом її в одно зорґанізоване обєднане тіло вязали. Таким чином козаччина стала здатним до життя та розвитку суспільним класом, вона ставала поволі в національно їй чужій Річипосполитій державою в державі.

Оця, ясно вже перед повстанням скристалізована, становість і окремішність козаччини дали їй ту надзвичайну внутрішню силу, якою в першій мірі всі її війскові успіхи поясняються. Перші два роки повстання, як я вже вище казав, сильно верству козацьку побільшили і перетворили. Будучи перед повстанням незначною меншостю в нації, вона, завдяки своїй внутрішній становій силі, спайці й дисципліні, швидко розрослась і зайняла начільне місце в Україні. До неї під час повстання пристали всі ті українські елєменти, що, як і вона, проти неволі національної і за „оборону віри православної“, проти економічного визиску маґнацького і проти республіканської самоволі шляхецької — „за Короля проти королевят“ — повстали. Отже з долини, крім розуміється офіціяльно Річюпосполитою непризнаних козаків „виписчиків,“ пристали до козаччини широкі маси того смілівого і войовничого селянства, що податком крови зуміло почесне імя і звання лицарське козацьке собі придбати. Злилися з нею широкі круги такого-ж войовничного міщанства. З гори-ж увійшла в козаччину ціла маса української шляхти, а саме ії найбільше супроти тодішного польського поступу вороже настроєна частина: старовіри й фанатики традицийного православя, вороги маґнацької оліґархії і „золотої шляхецької свободи“ та прихильники сильної влади і поваги королівської. Оця, покозачена шляхта — в порівнані зі степовим, переважно неграмотним, козацтвом значно більше освічена — дала „Війську Запорожському“, в другій добі повстання „мізок“, ціле фактичне керовництво.

Верства козацька стала таким чином найдужчою верствою в нації. Морем своєї крови, своєю безмежною жертовностю вона придбала в поняттю цілої нації законне право па провід і звідти ії натуральне стремління цей провід за собою закріпити, підпорядкувавши своїм інтересам інтереси инших станів та класів тогочасного українського суспільства. Подібно як шляхта польска сотворила поняття державности польської і нації польської, козаччина українська сотворила поняття державности й нації української. І навіть ґеоґрафічно-про-