й сили козацької. Поза козаччиною бачимо в пунктах умови духовенство православне і сильну верству православного міщанства, особливо в городах: Київі, Чернигові, Винниці, Стародубі, Мозирі, Річиці, Пинську; бачимо непокозачену шляхту „грецької віри“, що згадується окремо від підлягаючої амністії шляхти покозаченої і яка має обняти „уряди“ Річипосполитої на території козацькій; бачимо врешті селянство, до реєстрів козацьких не вписане, що до підданчих відносин має повернутись. І від Зборівської Умови маємо змогу слідкувати за політикою Гетьмана відносно инших, не козацьких верстов української нації — відносно міщанства, духовенства, селянства й української непокозаченої шляхти.
Тяжке в тій політиці ждало Великого Гетьмана завдання. Бо треба памятати, що крім старшини повстанчої (переважно покозаченої шляхти й почасти покозачених міщан та поповичів), яка одна тільки вмісті з Гетьманом свідомо й виразно прямувала до повного національного й державного унезалежненя України, всі инші українські верстви, сильно польською державностю засимільовані, з великим і тяжким трудом давали себе склонити до сепаратистичних плянів та намірів гетьманських.
Перш за все серед самої козаччини вплив цієї старшини ріс дуже поволі й у перших часах повстання він був за слабий, щоб політиці козацькій виразний національно-державний характер надати. Сама-ж по собі степова козаччина, при всій своїй становій зорґанізованости, до державної творчости й обєднання коло себе в державу цілої нації ще не була здатна, завдяки хочби своїй низькій національній культурі і — в порівнянні до високої цивілізації північно-західних україньских земель — своїй степовій примітивности. Перші роки повстання ще замало инших культурних елєментів у козаччину ввели, замало її перетворили і знаціоналізували. Але при тім усім вона була одинокою верствою, на якій Гетьман і його помішники спертися могли. І тому політика гетьманська в першій добі повстання мусіла обмежуватись до того, щоб примітивні, цілій козацькій масі зрозумілі її станові інтереси в польській Річипосполитій забезпечити, тим козаччину скріпити і, виставляючи одночасно загально-національні гасла, під вплив і провід козаччини — а через неї під свою владу — всі инші верстви української нації піддати.
