Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/67

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вже ним у самім початку повстання ідеї про „єдиновладне самодержавство руське“ зовсім дозрілі й виразні форми прибрали.

До того часу й він, як у Зборівській Умови наприклад „зраджував“, тільки не селянство, а свої власні гетьманські, монархічні — значить державні, а через те й національні й народні — інтереси. До того часу і його політика, як вождя державно недозрілої ще козаччини, як козацького опозиціоніста й демократичного, за допомогою „черні“, реформатора польської Річипосполитої, блукала манівцями демаґоґії, деморалізації і сліпого, руйнуючого бунту.

„Не відступлю од черні, бо це права рука наша“ — казав Гетьман у розгарі боротьби з Річпосполитою в початку 1649 р. Але вже рік пізніще, не ставши в дійсности „самодержцем руським“ і власної держави не сотворивши, а значить примушений помиритись з тією Річпосполитою, він у пунктах поданих воєводі Кисілю в Квітні 1650 р., такі між иншими поставив жадання:

„Щоб ніхто зі шляхти, а особливо з панів (тоб-то маґнатів), котрий би був римської віри, не важився за лінію (що одмежовувала вгідно зі Зборівською Умовою козацьку територію) їхати, тільки хай туди слуг своїх, і то Русинів (тоб-то православних) на свої місця посилають скрізь“ — сказано було в пункті 2-ім, а пункт 3-ій додавав: „щоб усіх підданих своїх від усяких податків зовсім увільнили, самим тільки шинком і млином вдовольняючись тепер, поки посли його (тоб-то Хмельницького) з Варшави не повернуться“.33)[1]

Про „чернь, про Люблин і Краків“ не має вже тут, як бачимо, й згадки. Ця „права рука“ в боротьбі з панами тепер уже козаччині не потрібна. Пани вже вигнані з козацької території, козаччина вже уконституовалась на ній у свій становий сорокатисячний реєстр і тепер вона хоче за всяку ціну в спокої і мирі новопридбані багацтва споживати.

Про будівництво своєї власної козацької держави вона покищо думати не хоче. Це-ж вимагало-б перш за все дальшої впертої боротьби з Річпосполитою. А тут перед нею стоїть приваблива спокуса, що Річпосполита козацьку автономію визнасть і всі матеріальні здобутки революції станові козацькому забезпечить. Треба тільки ці мирні переговори закінчити і мир офіціяльно скріпити.

Як у справі війни з маґнацькою Річпосполитою правою рукою козаччини була українська „чернь“, так у справі миру з тою Річпоспо-

  1. Zbiory Rusieckich, Miscell. 1626 — 54, f. 81, 83. Пор. Костомарова: Богдан Хмельницкій ст. 350 і т. д.