Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


знялася ціла буря. Польські посли накинулись на „руську шляхту" за те, що вона хоче здобути собі свої права тепер, коли їм, шляхті польській, „душно діється“, коли Хмельницький і повстанці „віру католицьку мордують і над нею знущаються“. Чи користуючи зі своїх прав шляхецьких — одповідав Оґінському писарь львівський Ожґа — може захочете панове й усіх хлопів та весь руський рід хлопський ціми правами обдарувати? Була це розуміється їдка насмішка над патріотизмом шляхти „руської“, що власне від ціх "хлопів“ найбільше постраждала. Підкресливши свою льояльність і заявивши, що проти „своєвільників“ вона готова разом зі шляхтою польською кров свою проливати і кожного шляхтича повстанця за „ворога і зрадника отчизни“ оголосити, шляхта „руська“ все-ж таки від своїх жадань національних „жадною мірою одступити“ не хотіла.36 [1])

Те саме повторилося і на слідуючім Соймі Елєкцийнім. „На спори про реліґію грецьку — пише Поляк сучасник — потрачено було багато часу. Спори ці иноді приймали острий характер. Коли один з польських послів іронічно зауважив, що „якісь руські чари нарадам нашим заважають“, то „за ці руські чари — нотує автор соймового дневника — панове Оґінські (Олександер, воєвода мінський і Богдан, хорунжий надворний литовський) образившись, почали промову того посла криками заглушати.“ 37 [2]) За „пошануваня прав віри грецької, за згодою Послів та Колеґів своїх волинських всіх“ — виступив „Филон Єловицький, дідич на Ланівцях, войський володимирський“. Так само в оборону „прав реліґії стародавньої грецької“ станув тоді-ж Адам Кисіль, і вище згадані обидва Оґінські, і Богдан Стеткевич, каштелян новогродський, і кн. Санґушко і багато инших.38 [3])

Знов у слідуючім році 1650-ім, шляхта київська зібрана в Житомирі на соймику воєводськім, вставляє своїм послам на Сойм в інструкцію жадання, щоб усі костели на Україні були обернені в церкви, „бо й так пусткою стоять“.39 [4]) І коли Адам Кисіль, воєвода київський писав до Гетьмана Хмельницького, що „один будучи в Короні Польській з Народу Руського сенатором, несу на своїх плечах оборону св. Церкви і стародавньої віри нашої, доніс її до сивого волосся і донесу, дасть Бог, і до смерти“ 40 [5]) — то це була істинна правда. Кисіль же був наївидатніщим представником і провідником тієї непоковаченої „православної шляхти руської“, що тісніще від своїх покозачених братів тра-

  1. „Dyaryusz Convocatiey sub interregno ... w Warszawie 1648 Julii 16 zaczętey.“ Арх. кн. Чарторийських, cdx 378, f. 591 і слід.
  2. Michałowski: Księga Pamiętnicza, ст. 253. Пор. Kubala: Szkice II ст. 162: коли „W Korczynie (Nowem Mieście) zeszla plaga sroga na ludzi, że połowę miasta pokusy opętały, to mòwiono, że to ruskіe czary“.
  3. Volumina Legum IV p. 177, 199. Michałowski: Ks. Pam., ст. 314 і т. д.
  4. Опись акт. книги Кіевск. Центр. Архива No. 19, ст. 40.
  5. Michałowski: Ks. Pam. ст. 47—8.