Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/75

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


дицією, культурою, привязаностю до своїх маєтків, політичним консерватизмом урешті, зі своїм класом звязана, до степового козацтва пристати і в степових „добрих молодців“ перевернутись не могла. При Гетьмані Війська Запорожського в Україні вона змогла знайти собі місце пізніще, коли той Гетьман став не тільки провідником козацьким, а і „самодержцем руським“, коли став він, як казав Митрополит Коссів — „Землі нашої Володарем і Начальником“…

А поки-що вся національна боротба непокозаченої шляхти „руської“, ведена за віру батьківску, пропадала марно. Бо її участь у національній боротьбі тільки тоді могла би дати позитивні наслідки, збільшити загальну силу й загальну відпорність українського національного орґанізму, коли-б уся українська національна боротьба велась єдиним національним фронтом спильно зі спільним ворогом — от хоча-б так, як єдиним фронтом поборювали всі тодішні Поляки козацьку, шляхецьку, селянску й усяку иншу Україну. Такий єдиний національно творчий фронт, в умовах тодішної денаціоналізації і розпорошеня українського громадянства, могла дати тільки боротьба за свою спільну всім державність, за повне, обовязуюче всіх, одділеня від Польщи і за збудування на землях українських, на місті старої й непотрібної вже державної орґанізації польської, нової, обнімаючої всіх мешканців ціх земель, державної орґанізації української. Але такої боротьби тоді ще не було. А раз заховувалась на українських землях державна орґанізація польська, то боротьба за спільну віру в рамах Річипосполитої не могла національно обєднати шляхту й козаччину. Вона не могла засипати того соціяльного провалля, що між ціми двома політично активними верствами української нації власне в державній системі й укладі Річипосполитої витворилося. І тому, не даючи шляхті опори й піддержки в масах народніх козацьких, шляхту цю до занепаду й повного загину вела.

В очах правителів польської держави боротьба за віру православну робила шляхту „руську“ спільницею „бунтівників“ козацьких. Вона вся стає для польської Річипосполитої політично підозрілою й непевною. „Зависока це воістину для хлопів теольоґія — пише в своїм листі до Сойму кн. Домінік Заславський, розглядаючи жадання козацькі звороту православних церков. — Плєбс видумати такого не могла. Бо всяка юрба, подібно як море, сама по собі нерухома. По скільки буря або тиша на морі панують, по стільки воно бушує або спокійним буває.