Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/81

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


й доми шляхецькі, одні явно, другі окрито козакам сприяють і їх за визволителів у своїм поневоленю вважають“...58 [1])

Для такого порозуміння між шляхтою й козаччиною в 1647—8 були ще й инші причини. В той час шляхта бачила вже виразно повну безнадійність леґальної парламентарної боротьби за свою націю й повну безвихідність свого становища, як представників і членів цієї нації. Вже на соймі 1632 р. той самий Адам Кисіль на чолі всіх „руських послів“, національні жадання яких не були розуміється задовольнені, грозив шляхті польській сецесією з сойму і „множеством шляхти руської від Сяну до Дніпра і Дністра“. „Коли ми вийдемо побачимо скільки вас останеться!“ — казав він, покидаючи зі своїми однодумцями залю засідань.59 [2]) „На соймиках їх забезпечають, а на соймах їх на сміх підіймають. На соймиках обіцяють, а на соймах лають. На соймиках їх братією зовуть, а на соймах відступниками“ — так характеризував у 1613 р. політику Річипосполитої супроти шляхти „руської“ її, земляк — сам католик, але щирий патріот „землі руської“ — Ян Щасний Гербурт. Не диво отже, що в 10 літ пізніще в 1623 р., подаючи свою „Суплікацію“ до Сенату Річипосполитої, вся шляхта „руська“ в незвичайно енерґійних словах протестує проти тих кривд, проти того „страшного поневоленя“, які терпить в Річипосполитій „Русь православна“. „Воля Народові Руському — каже вона, покликуючись на привілей інкорпорації Руси до Корони Польської — належиться двояка: тому Народові Руському, котрий єсть реліґії римської, послушенства західного і Народові Руському, котрий єсть реліґії грецької, послушенства східного. Русь римської віри при своїй волі остає, нам, Руси віри грецької, воля видерта.“ І перестерігає вона Річпосполиту перед „закушеням удил в крівавій внутрішній боротьбі“, бо тоді не буде „гіршого насильника, чим домашній“. А на передодні повстання, в р. 1646 зібрана на соймику воєводськім шляхта волинська заявляє, що віра їхня „в такім поневоленю в державі християнській, в Річипосполитій вільній і свобідній, знаходиться, якого навіть греки в неволі бісурменській не зазнають“ і наказує вона своїм послам, „честю, присягою й сумлінням їх обовязуючи“, щоб вони до ніяких справ державних не приступали, поки ця „тяжка кривда не буде заспокоєна“.60 [3])

Розуміється в такім становищі і при такім настрою шляхта православна про майбутнє повстання козацьке мусіла знати, його в певній

  1. Подробиці в моїй моноґрафії про Кричевського: „Z Dziejów Ukrainy“ ст. 191—9.
  2. Pułaski: Szkice histor. (Кг. 1887) ст. 202—3.
  3. Про це ширше: „Z Dziejów Ukrainy“ 186—8. Там-же передрукована „Suplikatia... dо... Senatu... od obywatelów koronnych і W. X. L. wszystkich wobec і każdego z osobna: ludzi zawołania szlacheckiego, religii starożytnej greckiej, posłuszeństwa wschodniego“.