нально чужої їм держави і без тенденцій утворити власну державу, мусіла скінчитись для них обох політичним крахом. Коли козаки хотять винищити українську шляхту при допомозі польського Короля, якого завданням на їх думку було-б тую „шляхту стинати“, а шляхта хоче при допомозі того-ж Короля й Річипосполитої обезсилити українських козаків, то результатом такої української національної політики мусіло бути торжество польського Короля й Річипосполитої. Гетьман козацький, Хмельницький, під Зборовим — на колінах перед фактично розбитим і поконаним українськими повстанцями Королем Яном Казіміром — складаючий йому присягу вірности, і рядом з ним провідник шляхти української воєвода київський Адам Кисіль, що Гетьману козацькому роту цієї присяги читає — це одна з найбільше траґічних картин у нашій і так повній траґедії історії, один із численних памятників нашої внутрішньої руїнницької боротьби, веденої „без пуття, без чести і поваги“ в путах добровільного рабства у чужої, ворожої держави.
Але Король польський не був у стані виконати на Україні ролю такого миротворця, яку пізніше по смерти Богдана Хмельницького виконав був Царь московський. І шляхту і козаків під свою зверхню державну владу однаково приборкати він оказався не в силі. Тому державний лад і порядок, а з ним і класовий мир, який Польща на Україні заводила, був нетрівалий і кінчився неодмінно новою внутрішньою різаниною й новим взаємним самовинищуванням української нації.
Наприклад по Зборівській Умові й мирі з Річипосполитою, Гетьман офіціяльно приймає депутацію від православної української шляхти з Миколою Кисілем на чолі. Він дозволяє цій шляхті вернутись до своїх маєтків під умовою, щоб вона „лагідно з хлопами поступала“ наказує видати їй охоронні універсали, дає їй оружну оборону козацьку і тих селян чи козаків, що проти повороту шляхти повстають, суворими екзекуціями терроризує.65 [1]) Спочатку він, ідучи по лінії бажань „руської“ шляхти, надає тій політиці національний характер: за лінію козацьку на Україну мають право вертати тільки „Русини“ і цементом, який обєднає ріжні класи українські в польській державі, має стати спільна, національна віра православна.66 [2]) Але-ж класовий мир і порядок державний заводить на Україні не сама нація українська, а Річпосполита польська. Вона-ж наділяти особливими привілеями шляхту „руську“ і обєднувати в одно тіло націю українську не має найменшої охоти.
- ↑ Пор. універсал Гетьмана „до старшини і черні, товариства В. Зап., міщан і селян в-ва Київского“ 20. IX., 1650: „если-би таковиє своєвольники знайдовалися, которие би на здоровє панов своїх наступовали і послушними бути панам своїм не хотіли, жеби самі панове веспол с полковниками нашими Білоцерковським або Київським, сурово би їх на горлі карали“ (Памятники Кіевск. Ком. т. II, вид 2-ге ст.580). Такий самий універсал з д. 28. VІІІ., 1650 р. в справі шляхти Київського і Чернігівського воєводства і староства Житомірського (ibid. ст. 573). „Przyszły tu wiadomosci, że po wszystkim Bracławskim kraju już mieszka szlachta spokojnie і w Humaniu nawet jest podstarośс і potasze wydane. Tosz się і po wszystkiej Kijowszczyznie dzieje“ (Лист Андрія Мясковського підчашого синоцького з Варш. 15. V., 1650 в Zbiorach Rusieckich Miscel. 1626—54 f. 91). Зовсім не те було в 1648 і початку 1649 р. „Serwitora dobrego p. Wojewody (Кисіля — підчас його подорожі, як комісара Річпосполитої) р. Sieńkiewicza podstarościego perejasławskiego,- utopiono, że tylko spytał о potaszach p. chorążego koronnego (Конецпольського), pana swego“ — записує в своїм дневнику під датою 25. ІІ., 1649 в Переяславі Мясковський (Памятники II, 326).
- ↑ „Przyponfinam і to WMPanu — писав Кисіль до Хмельницького — iż według pakt (Zborowskich) potrzeba, zeby JX. Metropolita na sejm zjechał, gdzie ja, jako syn Cerkwi Bożej, będę słżzzyl w tem, żeby całość nasza obwarowana była już skutecznie” (Grabowski Ojcz. Sp. ІІ ст. 126). Порівняй також таємні наради в тім часі Гетьмана з Кисілем при участи Митрополита (Акты Юж. и Зап. Рос. ІІІ ст. 427) і т. д.
