Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/90

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ницького я думав було представити в кількох розділах моєї „Історії України“. Тут обмежений місцем і иншою темою, постараюсь зазначити тільки головні моменти того процесу, аналізуючи їх в загальних основних рисах.

Матеріальний зріст, політичне скріпленя і в кінці політична перемога осілої військово-хліборобської верстви в козацькій Україні — ось де була перша причина перемоги українського державного сепаратизму супроти Польщи. Ця перемога означала перемогу політики цієї верстви, це був знак, що в козацькій Україні творча, будуюча сила плуга одержала верх над руїнницькою стихією нерозораного степу. З довгою боротьбою був сполучений цей внутрішній процес і йшов він у парі з глибокими перемінами, як економічного так і політичного характеру, що відбувались на Україні в перших роках повстання.

„Військо Запорожське“ — в другій добі повстання — це вже тільки титул: це традицийна, почесна, аристократична назва зі скритим під нею зовсім иншим ніж перед повстанням і в початку повстання змістом. Цей клас, що зветься тепер Військом Запорожським, не має вже нічого спільного з дійсним Запоріжжям, із Січю, з нерозораним степом і з полукочовим укладом ловецько-уходницького і військово-добичницького старого запорожського козацького життя. Запорожський Січовий Кіш — а „кіш“ в татарській мові означає спілку чабанів — хоча й істнує, але за Гетьмана Хмельницького перестає відогравати будь яку політичну ролю.

Туди, перед повстанням, вигнаний зі свого Суботова, втік було покривджений польським маґнатом сотник козацький. Там ховався він опанований думкою, як свою кривду — і кривду так само як він покривджених козаків — помстити, як свій власний Суботів, свою батьківщину, від зажерливої маґнацької Річишосполитої відобрати. І звідтам, із Запоріжжя, рушив вія на Річипосполиту, підіймаючи всіх невдоволених маґнацьким пануванням, не питаючи про причини того невдоволеня, бо ці причини могли бути й були дуже між собою ріжні. Він хотів відобрати свій Суботів. Низове козацтво хотіло позбутись маґнатів та їхніх орендарів і вільно, без податків і прикрих обмежень, користувватись своїм промислом козацьким на степах, що їх маґнати посіли. Рядом із ними йшла шляхта „баніти“, яких — по рапортам московських гонців і розвідників — шість тисяч до Хмельницького пристало. 69 [1]) Одних із них, так само як і сотника козацького, викинули

  1. „1649 г. въ Декабрҍ. Записка дяка Григорія Кунакова“: „И Богданъ де Хмельницкой... учалҍ Собиратҍ войско, а готово де при немъ войска — польскихъ и литовскихъ шляхты, которые учинены были банитами 6000 человҍкъ, да Татаръ Крымскихъ 20 тысячъ, да Запорожскаго Войска зъ 40 тысячъ“ (Акты Юж. и Зап. Рос. т. III, ст. 404). Порівняй также Арх. Чарторийських cdx 183 N. 84: „Z Warszawy d. 17. XІ., 1648: О Chmielnickim powiadają, że straciwszy kіlka szturmów, od Zamościa na milę odstąpił і okopał się. Powiadają і to, żeby miał Polaków (т. зн. шляхти) mieć 7000.“ Подробиці і аналіз цих звісток в збірнику „Z Dziejów Ukrainy“ ст. 160 і далі. Пор. ще лист Хмельницького до Яна Казіміра з Київа 20. III., 1650 р.: „Jest bowiem siła w Wojsku Zaporowskiem, których przodkowie w Cerkwiach, tak kоronnych, jako і litewskich leżą które unici pozabierali. Ci chcąc, aby ofiarę, trybem starożytnej religii swej іdąc za duszy ich czynili, póty zawsze suplikować będą, póki do rąk naszych prawosławnych nie dоstaną“ (Памятники Кіевск Ком. вид. 1898 р. І, ст. 567—8) — очевидно мова тут про шляхту, якої коляторські права давали підставу до ціх жаданym. Ще в р. 1623 шляхта православна в своїй „Supplikatii“ до Сенату писала: „Ludzi dla unii z domów swych od dóbr wysisnione, ledwie juz Ponizowie і Ukraina zmieszczać mogą.“