Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/92

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


— із Січовим Кошем був звязаний тільки своїм станом лицарським, військовим. „Перше я воював за свою шкоду і за свою (козацьку) кривду, тепер буду воювати за віру православну нашу“ — вириваються у Гетьмана щирі знаменні слова, радісний висказ перевороту, що під впливом київського національного триумфу відбувається в психіці козацькій. І цей глибокий психічний переворот — переміна боротьби за козацькі кривди в боротьбу за цілу націю, „за віру православну нашу“ — йшов у парі з не менше глибоким переворотом економічним і соціальним.

Боротьба за віру, за націю, вивела козацтво з диких лугів Дніпрових на плугом розорані простори української землі „по Львів, Холм і Галич“. Вона поставила її око в око з європейського культурою цієї землі: з мурованими городами, церквами й монастирями, — з величними палатами „панів руських, голов начільних віри православної“, — з брацтвами по городах, їх школами, бібліотеками, друкарнями, де укріплялась і боронилась віра православна, — з богацтвом хлібородної, а не степовою тирсою покритої землі, на якому виросли всі оці церкви, монастирі, палати й брацтва — вся „руська“ православна національна культура. „Визволити з ляцької неволі руський нарід увесь“ — ось велике нове завдання поставлене перед собою козаччиною в лиці свого Гетьмана. Але як визволити? Чи покозачивши всю оцю Русь, знести її муровані городи, на степ запустити її хлібородні поля і всю її европейску культуру назад в одно велике, безкрає, непооране „Запоріжжя“ замінити? Чи самій козаччині, зєвропеізувавшись, на віки про свій Кіш Січовий забути і вибрати та включити в себе всю оту європейську культуру, серед якої Русь по татарськім лихоліттю відродилась і зміцніла?

Перше, незважаючи навіть на надзвичайно щиру в тім напрямі татарську допомогу, було неможливе, а для другого сил та хисту в першій добі повстання у степової козаччини не стало. І в тім треба шукати нерішучости Хмельницького під Замостям, під Зборовим, під Львовом... Тим поясняються всі хитання політики козацької в добі її автономізму...

Низова, дійсно запорожська козаччина, що в першій добі повстання головну ролю грала, боїться величі національного завдання, яке перед нею ставить Гетьман і старшина. По корсунській перемозі вона не хоче йти далі „на волость“. Скликана тоді Гетьманом рада