козацька гуде „щоб вертати на Запоріжжя зо всією здобиччю, коли не буде мира і звідти переговорювати з Річипосполитою і з Турками“. Гетьманська залізна рука веде її далі. Але під Пілявцями, на переходні рішучої перемоги над Річипосполитою, побачивши всю силу й багацтво війська польського „чернь козацка вже хотіла старшину видати й милосердя просити“.71 [1]) І поваливши навіть Річпосполиту, козацтво хоче, щоб „король королем був“ — тільки не таким, як давніще „в неволі у шляхти“, а щоб він „був вільний, щоб стинав шляхту, дуків і князів...“
Чотирі перші тяжкі роки повстання бореться Гетьман не тільки з польською Річипосполитою, а й зі своїми степовими січовиками. Він хоче визволити „всю Русь“, про яку йому безнастанно говорить духовенство, шляхта й міщанство, — а запорожці претендують тільки на маґнацькі землі й на королівщини „на Україні“. Гетьман обурюється перед польськими послами в Переяславі, що Потоцький „на Бар, на його власне місто напав, на його Поділлі кров християнську проливає“, і мріє він про „своє князівство по Львів, Холм і Галич“, хоче „Ляхів за Вислу загнати“, а низова козаччина найдалі „по Случ“ уважає можливим поширити гряниці Запоріжжя...
Ця низова козаччина тільки в маґнацьких та королівських „українних“ землях свої „уходи“ мала: звіря й рибу ловила, пасіки розводила, численні табуни коней, волів та овець випасала. З того всього вона ріжні податки маґнатам, орендарям і старостам королівським платила. Тепер ціх маґнатів та орендарів позбувшись, вона тільки на ціх землях може й хоче користуватись добутою волею. Тільки на ціх землях вона може завести свій общинний устрій „запорожський“ з щорічними переділами уходів, з нерозораними степами, що, неподілепі на плугові гони, не до поодиноких хліборобів, а всі до всіх разом козацьких полків, сотень і курінів належать.
В північно-західний Україні: на Волині, на Поділлі, на Пидляші, в Галичині коло Львова, одно слово „на Руси“ бачить козаччина низова поділ розораної землі під впливом хліборобської культури і бачить тодішню форму тієї хліборобської культури: господарку фільваркову, шлхецьку. Але-ж це для неї устрій ворожий і більш небезпечний ніж були урядники маґнацькі. Ці тільки безправні податки й повинности з козаччини стягали, самого верстака її праці — уходів, гонів і випасів — не зачіпаючи; панування-ж плуга грозить їй „занапащеням степу
- ↑ Szajnocha: Dwa lata dz. naszych II, s. 441. Mich. Ks. pam. s. 209. Те саме в записках Натана Ганновера, „Rus“ (місяшник) 1911 р. II ст. 174.
