Сторінка:Липинський В. Україна на переломі 1657-1659. Замітки до історії українського державного будівництва в XVII – ім столітті (1954).djvu/94

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


широкого, краю веселого“, грозить повною руїною для її ловецької та скотарської общинної господарки. Власне, проти завоюваннь того плуга підняли низові запорожці повстання. Реєстровик, покозачений шляхтич Хмельницький, утік з волости на Запоріжжя, бо йому його власний хутір, коли він розорав його, засіяв і в доходну хліборобську культуру привів, зажерливий маґяацький слуга відібрав. Але запорожці вийшли разом із Хмельницьким та Татарами із Запоріжжя на волость не тільки за тим, щоб того слугу маґнацького викинути, але заразом також, щоб усяке поширювання хуторів, усяке розорювання степу припинити. Тому вони підняли всю „чернь“ українську і Тогай-бея присогласили, щоб шляхту знести й усю хліборобську культуру на Україні зруйнувати. І тому то вони не хочуть прилучати до Запоріжжя хліборобської шляхецької „Руси“: хай вона собі „за лінією козацькою“ буде і хай тільки той Король, що візьме тепер під свою оборону вірне йому Військо Запорожське і не пустить на його королівські й запоріжські землі ані жадного шляхтича та маґната, дасть цій Руси однакові права в своїй „польській“, не козацькій, а хліборобській шляхецькій Річпосполитій. Ось які були економічні підстави козацького автономізму, політики низового Запоріжжя, що розвалило Річпосполиту, але не бувши в стані нічого кращого від неї, або принаймні рівного їй на тім порожнім місці збудувати, вклонилось у ноги позбавленому війська Королеві і вернулось назад у свої степи, на свої уходи.

Перемога плуга над нерозораним степом — це була стихийна, економічна конечність. Велич і ґеніяльність Хмельницького була в тім, що він зумів з тим стихийним економічним процесом, з живою хліборобською „городовою“ Україною, а не із засудженим на смерть низовим общинним, уходницьким і добичницьким Запоріжжям свою політику й будову держави української звязати. Збудована Хмельницьким хліборобська Гетьманщина, хоч і обкарнана його недотепними наслідниками і здавлена ланцюгами московської держави, буде ще сотню літ пізніще крок за кроком, степ для плуга й для культури здобуваючи, уходницьку нехліборобську Січ Запорожську витісняти, аж поки не зруйнує її разом і одночасно з кочовою татарською ордою. І не з вини нашого Великого Гетьмана повстане згодом наша пізніща траґедія національна. Не він винен, що його нерозумні нащадки велику політичну ідею европеїзації козаччини а з нею і цілої України — ідею, яку він, Богдан Хмельницький, со-