української, вдалось повалити Річипосполиту, то чому-ж тепер при її-ж допомозі не можна повалити самого Гетьмана. Тим більше, що тепер — як думають нові репрезентанти „черні“ — він сам, шляхецький син, із шляхтою злигався і знов на народ старе ярмо накладає. Для кожного роволюціонера, що при допомозі народних мас знищив старий державний лад і думає новий будувати мусить наступити такий критичний мент. Його-ж зброєю проти нього самого все захоче покористуватись конкурент. Наступив такий критичний мент і для Богдана Хмельницького.
Але він був уже занадто покозачений на те, щоб свого козацтва й товариства низового не знати. Це не був, як більшість наших пізніщих провідників нації, мягкотілий вождь, що запобігає ласки й любови народної, в глибині душі цім народом до краю погорджуючи. Гетьман поважав свій народ не менше ніж себе — його Гетьмана — і до ніяких попускань тому народові, во ймя поблажливої любови і погордливої вирозумілости, він по природі своїй не був здатний. „Тому, которий на Запорожжю проголосив себе гетьманом — писав у Марті 1650 р. до Короля воєвода Кисіль — приказав Хмельницький шию урізати і чернь трохи заспокоїлась. Проте він хоче ще твердіще поступити і збірається на Запорожжя, щоб іскоріняти кубло своєвільства та вірною й певною старшиною Запорожжя обсадити. Полковникам наказав гряниць пильнувати і до бунтів ніяких не допускати“.76 [1]) Тому Січ, яка потім буде під час великої Руїни колотити Україною, тепер за Хмельницького перетворюється в погряничну твердиню на татарській межі. Тому перестає вона грати за його панування будь яку політичну ролю. І це був національнії триумф Гетьмана не менший від триумфу київського. І був це удар для польської держави більший від удару пилявецького.
Для Гетьмана Хмельницького це був триумф тому, що він зумів удержати в своїх руках „Богом дану“ йому владу, а дану йому народом любов і довірря вжити не тільки на зруйнування старого, але й на будову нового життя. Для Річипосполитої польської здавленя самим Гетьманом внутрішньої української анархії було найтяжчим ударом тому, що істнування польської держави на українських землях ставало після того зайвим і непотрібним. Всі державно-творчі, всі спрагпені орґанізованого ладу і спокою українські елементи побачили, що повстала на Україні нова сила, яка може цей державний лад
- ↑ Пам. Кіевск. Ком. II. с. 569. Суворі екзекуції в разі непослуху гетьманській владі бували дуже часті. Пop. ще лист з Варшави 18. V. 1652 р.: „Z Ukrainy to tylko accessit, że Chmielnicki pryncypałów pierwszego z naszymi hałasu poscinać kazał ex consilio pułkowników swoich: sam się nie chciał narażać Wojsku na invidię“ (Памятн. Кіевск. Ком. ІІІ, c. 160); і низче, примітка 175. Про казні неслухняних полковників і анархічної старшини низче, примітка 111а.
