Сторінка:Листи на Наддніпрянську Україну Михайла Драгоманова. 1894.pdf/106

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

красный носъ“ і т. п. Я виводив свій поділ літератур у Росіі на три: російску (спільну освіченим Великорусам і Украінцям), великоруску і украінску, більше зо змісту йіх, ніж з мови. І в свій час, коли в Галичині не мали ніякого понятя про реальний стан письменского житя в Росіі, коли н. пр. галицка молодіж не хотіла читати навіть Костомарова або Гоголя, вважаючи йіх за „московских” писателів, не без хісна було показати, що на ділі літературні інтереси Украінців не так то вже різко діляться від російскоі літератури і що ся література служить на Украіні не для одного тілько „помосковліня“, що в писаному по російскому (мовою, звісно, близькою до народноі великорускоі) можна знайти украінский зміст, а також речі і думки не спеціяльно московскі, а европейско-російскі, спільні освіченим Великорусам, як і Украінцям. Параллельно тому в Росіі, навіть в елєментарних книжках і школах навязували Украінцям специяльно-великорускі простонародні поезіі і пісні, як „общерускі“.

Я вважав потрібним виступити проти такого стану річей, і можу сміло похвалитись, що виступ той не зістав ся без хісна для громади. Звісно, в Росіі не вийшло з того нічого, бо там громадскі справи не залежать від громадскоі думки, так що там тілько одна і єсть справа, про котру варто горячитись, се справа політичноі волі. Але в Галичині думки подібні до моіх, піддержані купкою земляків, котрі помогли заосновати деякі бібліотеки з добором книг російских, причинились до того: 1) що