10
чинок, зове себе „адміністративним“ тільки товариством, у якого властиво на ціли видавати тільки книжки, а не виготовлювати. Тай за тим, що видано, як „Литературный Сборникъ“ тай инше, ніхто и не поспитає, дарма, що товариство свою „русску“ літературу вже й „популяризує“. Все осталось „мишам на сніданнье“. От яка у них підстава!
III. Ще слабша підстава в словах, де винує мене вп. референт о апостольство для секти старовірчеськоі в Россіі. Ту видиться міні більш нічого, як спекуляція на католицизм и доброту Впр. Метрополіти с цілею, налякати Их шизмою. Бо не можу ніяк допустити, щоби чоловік учений, як О. Малиновський, хтів справді вірити, що секта старовірчеська знайшлаби підставу в молитовнику тому, що там пишеся имя Спасителя „Исус“ котре старовірці також так пишуть. Вірити, що вп. референт списав се реченнье по свому пересвідченню, значило б сказати ёму комплемент: hic Abdéra! Одже и Серби пишуть „Исус“, та ніхто не підозріває их о старовірчество. Німці католики и протестанти, новокатолики и раціоналісти, соціалісти и атеісти и скільки их там єсть, всі пишуть „Jesus Christus“, та ніхто не скаже, що тому католик и протестант все одно.
Шкода б часу на дальші докази мілкости спімненого речення, но в доказ, що и в XI. віку говорено и писано „Исусъ“ наведу деякі памятники, в котрі вп. референт, коли воля, може заглянути, а пересвідчиться, що и тоді, коли вплив грецький був сильний на Руси, писателі не дуже зазирали за грецькими „оригиналами“, ані зважали на те, що Спаситель був израілського роду, и мав не грецьке, а жидівське имя. Тоді то, як писали „Исусъ“ секти староверчеськоі и не було на світі.
Памятники:[1] Památky hlaholského písemnietví vydal P. Т. Šafařik. ст. 84 Исусови; ст. 90 Исусъ Христа. — Monumenta linguae palaeoslovenicae e codice suprasliensi edidit F. Miklosich. Vindobonae 1851. з XI віку. — S. Joannis Chrysostomi homilia in ramos Palmarum edita a Fr. Miklosich. Vindobonae 1847. — Извѣстія втораго отдѣленія академіи наук, vol. V. 335. 336. — Там не тяжко знайти: Исоу, Исоухръста, Исоухръстоу, Исоу христоса, Исоухристосовъ, Исоусовъ, Исоухръстъ, Исоухрьста, Исоухрьстомъ; а розгорнувши Monumenta serbica spectantia historiam Ser-
- ↑ Lautlehre der altslovenischen Sprache von Fr. Miklosich 1850. ст. 44.
