15
живій славянській мові. Не видно в слові шасанвый ніякого кореня, просе ж и неможе бути новотворене слово.
Увидить з того Вп. Духовеньство, якими мізерними аргументами хоче вп. референт оправдити „оуничтоженіє.“ Випровадивиш цілу артелєрію паперяних жовнярів на боёвище проти „оукраинщини“, и сховавшись за ними гукае, що стало сили. Минули часи, коли від самого гуку падало Єріхо!
На конець мушу примітити, що порученнье, дане всехвальному Ректоратові віденському, инвольвуе дуже ніжне питаннье, яке прямованнье могло б дане порученнье надати молодим силам семінарицьким?
Тільки одна причина: щоб не дати нашим противникам оружжя проти себе самих, приказує міні вдовольнятись самою приміткою, и залишити всякі коментарі, які при читанню сёго поручення мимо волі на думку насуваються.
Оттак перебрили ми ваш реферат, и знаємо, чим рукопись моя винна перед консисторським трибуналом. Консисторія являєся з Вашоі причини не хоронителькою богочестія — насупроти вона видумує, видить підставу для сект там, де нікому и не снилось, и перетворюєсь за вашим трудом и заходом в арену пропаганд політичних. В имени права и честивости ставлю протест проти нищення рукописі, до якоі ніякого у Вас права, и жадаю непроволочного іі звернення.
Перше моє виданнье піддаю під осуд цілого чесного Духовеньства и богословів, котрим лежить на серцю добро руського народу, и наперед складаю мою сердечну подяку за кожду добру пораду и мудре слово. Разом освідчаю, що готовий я перед ученими людьми, у яких справедливість заслугує на шанованнье, и котрі суть другами галицького як и ріднёго украінського народу, оправдитися з кождого слова, — но все жалуватиму часу, відкидуватися с ким болотом, чи то в дорозі тиску, чи переписки.
Поручаючи зверненнье рукописі ласкавій памяти вп. референта, запевняю о сталости поважання и почести,
