3
Що такі права в XV. віку були правосильні, о тім знає світ, знає исторія, говорять факта. Тоді вільно було „оуничтожати по праву каноническому“ не тільки манускрипта, но и людей, таки живих. В XIX. віку не так. Манускрипт, се власність автора, а „оуничтожати“ ёго, немаючи навіть якоі такоі причини, значить, не уважати права власности другого. Чи єсть у Вас право до рукописі моі — о тім розсудить хто инший. А як В. В. думали може, що богослов не смітиме Крилошанинові противитись, а заломивши руки и нічо більш не скаже, то ще ж бачите, що по́лік ваш зроблений без господаря. Ваше письмо як раз так написане:
Изъ препорученія Ихъ Высокопреосвященьства зволитъ Ваше Впреподобіе завозвати до себе Ивана Пулюя, оукон. богослова и слыш. философіи на оуниверзитетѣ Вѣденскомъ (Josefstadt, Reitergasse 17.) и заявити єму, що Ихъ Высокопреосвященьство не то̂лько не даютъ имени своєго, но также совсемъ не соглашаются, абы написаный нимъ молитовникъ напечатался, и тая рукопись по праву каноническому призначенна зостала до оуничтоженія. — I. Иванъ Пулюй покликуєся на I. Кр. XIV. 18, 19, и думає, що такъ званна оукраинщина и кулишо̂вка суть якимось тайнымъ ключемъ, о̂творити розумѣніє церковного языка и церковныхъ нашихъ молитовъ и службъ, где влястиво святохоронячи нашъ обрядъ потребно филологическихъ и богословскихъ толкованій словъ и положеній. — II. Очевисто намѣреніємъ єго єсть, перенести агитацію для оукраинщины и кулшо̂вки на поле церковноє, а даючи при славянскомъ текстѣ переводы на такъ званну оукраинщину съ кулишо̂вкою, хоче на то̂мъ поставити, щобы вѣрни приняли звычай по оукраински молитися: то оуже иде о тоє, не то̂лько сорвати съ нашою малорускою литературою, но также съ нашими церковными книгами, съведенными на ладъ нашого малоруского языка, о ко̂лько то было возможно, на користь оукраинщины и кулишо̂вки, которы суть пововведеніемъ безъ по̂дставы якъ оу насъ, такъ и на Оукраинѣ, и которы єще оу насъ не оправдилися, абы оуже и церковь наша гонила за пустымъ вѣтромъ. — III. Секта староверческа въ Россіи
