лише трапляла ся добра нагода, селяни нападали на проїжих панів, били їх та грабили, нападали на двори сусїдних панів, на листочка і погулявши переходили за границю Польщі, в запорожські степи. Між гайдамаками, які діставали ся в руки польських властий, бачимо й таких селян, що тільки перший раз пристали до гайдамаків, але бачимо й таких, що не одно бачили нам своїм віцї, бували й на Запорожу і на ріжних службах і господарували і нерах уже були в гайдамаках. І чим більше зростала гайдамаччина, тим більше надїй покладають на неї селяни, вважаючи її одиноким способом боротьби против польсько-шляхотського панованя. Досить було найменьшої причини, аби навіть небідний селянин кинув і господарство й родину і пристав до гайдамаків, вважаючи їх, очевидно, мстителями за неволю всего народу.
Побіч селян, з яких складала ся найбільша часть гайдамацких віддїлів, бачимо також міщан і майстрів. Правда, вони не робили панщини, але за православну віру їх так само переслїдували, як і селян, а до того наслїдком вічних неспокоїв міста на Українї були дуже підупали, так що бідному чоловікови хиба лишало ся або вмирати з голоду або йти в гайдамаки.
Між гайдамаками бачимо також людий шляхотського походженя. Були се люди, котрі якимсь чином утратили маєток, що в тодїшних часах було дуже легко, бо на такого середно-заможного шляхтича ліг просто напасти великий пан і відібрати йому маєток;ті шляхтичі не маючи нїчого до страченя, приставали до гайдамаків. Але між ними мало було таких, що пристаючи до гайдамаччини, хотїли бороти ся против польсько-шляхотського панованя в загалї; найбільше з них брало участь в гайдамацьких віддїлах просто тому, аби поживити ся чужим добром. Зрештою шляхтичів у гайдамацьких віддїлах було дуже не богато
