брати під польсько-шляхотським панованєм, і або приставали до гайдамаків, або хоч помагами їм. Із селян та міщан у Київщинї та в Лївобічній Українї приставало до гайдамаків не богато; вони більше помагали гайдамакам: переховували їх у себе, давали їм страву, збрую, гроші. За те приставали до гайдамаків і брали провід над гайдамацькими віддїлами Запорожцї, почавши від 1735 р., коли вони вернули з під Турка і відновили Сїч. І чим близше до 1850 р., а відтак до 1868 р., тим більша участь Запорожцїв у гайдамацьких руках.
І лївобічні селяни та міщани і Запорожцї не шукають у гайдамацтві користи, рабунку. Нї, їх веде в гайдамацькі віддїли почутє тої кривди, якої зазнають їх брати під польсько-шляхотським панованєм, бажане боронити православну віру від переслїдувань і понижень; загалом причини, задля яких вони пристають до гайдамаків, на-скрізь ідейні. Вони не могли помирити ся з тим, що так богато їх рідного краю має на все остати під панованєм Польщі і вважали своїм сьвятим обовязком помагати тим, що хотять визволити рідний край з-під польсько-шляхотського панованя. Особливо Запорожцї, яких одинока цїль була боронити рідного краю і віри перед ворогами, вважали війну з польською шляхтою просто сьвятою війною і не могли не брати в нїй участи.
Отся участь українських селян у гайдамацькім руху проявляла ся не тільки в тім, що селяни ходили в гайдамаки. Не меньше важна для руху була також та прихильність, з якою відносив ся до гайдамацьких віддїлів той селянський загал, що стогнав під польско-шляхотським панованем. Коли гайдамаки з'явили ся на польськім боцї, то селяни запомагали їх, чим могли. Посилали їм потрібну поживу, запрошували їх у село на могорич, довідували ся, чи не грозить їм яка небезпека з боку польського війська, показували їм дорогу,
