переховували їх у себе, коли треба було їм ховати ся перед польською погонею, так що нераз польські офіцири жалують ся, що гайдамаків годї зловити, бо вони десь пропадають мов під землю. Через зиму гайдамаки проживали по селах або у своїх свояків або таки у чужих людий і хоч усї знали, що вони весною підуть знов у гайдамаки, перед доносами були вони безпечні. Загалом загал селянства уважав гайдамаків борцями за свою справу, своїми людьми, помагав їм у всїм і тому уряд мимо таких строгих кар був безсильний против руху, за яким стояв увесь нарід.
Деж складали ся гайдамацькі відділи, щоби виступити в похід?
Очевидно, що не на тих українських землях, які були під панованєм Польщі, бо-ж трудно було під оком польського уряду збирати ся в тїй цїли, в якій збирали ся гайдамацькі віддїли. І так гайдамаки збирали ся за границею польської держави, на Лївобічній Українї, в Київщинї або на запорозьких степах і вже готовими віддїлами переходили звідти польську границю, щоб очищати свою землю від панів і Жидів.
Найменьше гайдамацьких віддїлів складало ся на Лївобічній Українї. У густо залюдненій країнї, серед осїлого хліборобського люду, під чуйним оком московських урядників та козацьких старшин лївобічних полків трудно було збирати ся гайдамацьким віддїлам.
Далеко частїйше місцем збору для гайдамаків був київський округ на правобічній Українї, що — як уже було сказано — належав до Москви. Сюди тїкали гайдамаки також по невдатних походах. У самім Київі міщани сприяли гайдамакам, приймали їх у себе, достарчали їм поживи, зброї і навіть гроший, одним словом усего, що було потрібне до походу. А по скінченім походї знов переховували у себе гайдамаків і їх здобич, помагали їм продати награблене добро і т. д. Правда, московські урядники докладали всіх сил, аби
