спиинити сї приязні зносини між гайдамаками й київськими міщанами, але се їм не удавало ся. В додатку Київ був вигідний для гайдамаків і тим, що тут був широкий міський самосуд і всіх арештованих військовий уряд мусїв віддавати під магістратський суд до міської тюрми. А магістрат, зложений із міщан, прихильних гайдамакам, або не бачив доказів вини і випускав арештованого на волю, або віддавав його міщанам на поруку, або в кінцї так довго вів справу, аж винному вдавало ся втекти із зле стереженої міської тюрми, — карав тільки у виїмкових випадках, коли московські урядники вже дуже налягали на те.
Ще одна обставина робила Київ дуже вигідним місцем для гайдамаків. У Київі були, як звістно численні православні монастирі, у яких монахи відносили ся до гайдамаччини, як до боротьби за сьвяте дїло. Адже у Київ, той осередок православного релігійного житя, що дня доходили скарги від православних з-під панованя Польщі, навертаних силоміць на унїю. Сюди втїкали православні духовні, прогнані з парохій унїятськими духовними при помочи польського уряду. Сюди приходили що весни на прощу українські люди з-під польського панованя і своїми оповіданями про ті муки й переслїдуваня, які вони мусять терпіти за православну віру, просто лякали черцїв. Одним словом, у Київі відбивало ся живим відгомоном усе те, що мусїла терпіти православна віра під Польщею і тому не дивниця, що київські монахи сприяли гайдамакам, уважаючи їх мстителями за зневагу православної віри. Коли висше православне духовенство старало ся помогти православним у Польщі дипломатичною дорогою та засилало жалоби і просьби до російського правительства, прості монахи, що дуже часто були самі з селян, не мали довіря до тої „висшої політики“ і вважали гайдамаччину найпевнійшим способом против наруги над православною вірою в Польші. Через те кождий гайдамацький
