віддїл, який збирав ся йти на польський бік, уважали вони справедливим местником за православну віру і запомагали його, як могли. Особливо вигідним для гайдамаків було те, що до київських монастирів належало богато маєтків у околици: села, хутори, лїси, пасїки, що належали до монастирів, творили дві третини київського округа. В тих маєтках, далеких від міста і через те безпечних перед оком московських урядників, гайдамаки знаходили все певне пристановище. Весною, коли до Київа сходили ся купи богомольцїв, то з них віддїлювала ся та часть, що хотїла пристати до гайдамаків. Були се не тільки українські селяни з-під панованя Польщі, але також Запорожцї, що приходили тодї до Київа збирати гайдамацькі віддїли, а також ті, що вже нераз водили гайдамаків похід. Вони розходили ся по ріжних монастирях, ставали там на службу в монастирських маєтках, а коли натрапили на управителя маєтку, прихильного гайдамакам, починали збирати віддїл і вибирали ся на польський бік.
Та все таки у Київщинї збирати гайдамацькі ватаги було не легко і найбільше збирали ся вони в безлюдних степах, що належали до Запорожа, де нїхто не міг їх мати на оцї. В сї степи від давна тїкали українські селяни і з польського і з московського боку від усякої біди і тут усе повно було ріжного народу, який не мав нїякого постійного пристановища. Через те вистало якому сьмілому ватажкови гукнути і вже кругом нього збирав ся віддїл відважних людий, готових на все, які знали, що вернувши з походу в Польщу, знайдуть знов у тих безлюдних, безмежних степах безпечний захист. Крім того здовж польської границї тягнули ся тут з обох боків лїси, так що гайдамакам було вигідно переходити з запорозького боку на польський. І хоч московські урядники й натискали на запорозьку старшину, аби вона не позволяла збирати ся в запорозьких степах гайдамацьким віддїлам, а вона, будучи
