Меньші гайдамацькі віддїли нападали тільки на проїжих шляхтичів та Жидів, на меньші шляхотські двори, на унїятських духовних та на жидівські коршми. Не жалували і християнських крамарів, які попадали їм під руки. Тільки сї тратили лиш часть свого маєтку, який забирали гайдамаки, а шляхтичі і Жиди все накладали головою.
Більші віддїли не брали ся за таку „дрібну роботу“, тільки нападали на міста, панські замки, крамарські місточка. А коли по дорозі попадали ся їм під руки проїжі люди, то з православних брали вони тільки присягу, що нїкому про них не скажуть, і пускали їх спокійно далї; за те в панів та Жидів відбирали маєток, а їх самих вязали та укладали в якімсь ярі під доглядом одного або кількох товаришів. Гайдамака, довідавши ся, що його віддїл уже безпечний, покидав повязаних панів та жидів і чим скорше доганяв свій віддїл, а повязані ждали, доки не знайде їх яка милосерна душа та не увільнить із посторонків.
Більші віддїли старали ся звичайно опанувати якесь місто чи замок, якого військо стерегло цілої околицї, а коли місто чи замок були в їх руках, тоді вони розбігали ся по цїлій околицї. Діставши замок чи місто у свої руки, гайдамаки вбивають шляхтичів, ксьондзів та жидів, старають ся зруйнувати костели, канцелярії, понищити всї документи, і в кінці забирають собі всї дорогі річи, які не потребують по дорозї великого заходу. Тут бачимо всї характеристичні риси гайдамацького руху: протест поневоленої мужицької кляси против панів і жидів, протест релігійний против римо-католицького духовенства, протест полїтичний против суспільних порядків, який виявляв ся тим, що гайдамаки руйнували уряди й нищили документи, в кінцї, як у всякій революції, бачимо грабленє маєтку ворога.
Узявши замок, гайдамаки першого вбивали „губернатора“ (управителя) або самого пана замку, потім його
