родину, службу, вояків та гостий, а далї „гуляли“ по цїлім місточку, вбиваючи всїх шляхтичів, Жидів і ксьондзів, за якими найбільше шукали і над якими найбільше збиткували ся. Протест против римо-католицизму, який поневолив православну віру, проявляли гайдамаки також тим, що нападали на костели, зневажали їх, рабували і руйнували.
Обуренє гайдамаків против польсько-шляхотських порядків на Українї виявляло ся найсильніше в завзятім руйнованю урядових канцелярій та нищеню всіх документів. І се зовсїм зрозуміла річ. Адже писані документи се правна підвалина того устрою, від якого так страждав український нарід. На підставі документів шляхта, забрала землю, яка належала колись селянам, на підставі документів шляхта вимагала від селян панщину, з документами в руках шляхтич відшукував утїкачів, з документів оголошували гайдамакам кару смерти... Одним словом, де тільки пан хотїв скривдити селянина, загарбати його землю, присилувати його робити панщину, віддати його до суду, зараз покликував ся на документ. Длятого не дивниця, що гайдамаки так завзято нищили всї документи, які попадали їм у руки. Вони знали, що як виріжуть панів і попалять документи, то земля знов стане безпанська, „людська та божа“, і кождий зможе собі заорати, скільки йому буде треба; знали, що як не буде документів, то не буде підстави домагати ся панщини, податків... Документи, се писані підпори істнуючого устрою і гайдамаки знали, що коли ті писані підпори будуть знищені то й сам устрій буде дуже захитаний.
Понищивши документи, гайдамаки брали ся забирати ріжні дорогі річи, найперше конї та зброю, а далї золото, срібло, дорогу посуду й одїж. Усе те складали в мішки і привязували до коний, а потім завозили в якесь безпечне місце і дїлили ся. Кождому, навіть ватажкови, припадала рівна пайка. По подїлї кождий
