робив зі своєю пайкою що хотїв: або продавав, або ховав десь у безпечне місце, а потім вернувши з походу до дому, уживав. Польський уряд хоч і попадав коли на зрабоване добро, то воно було вже в иньших руках і тільки в якїйсь невеликій части. Коли-ж гайдамаки бачили, що польська погоня може в них відобрати здобич, то закопували її в безпечне місце і потім той, хто живий остав із цїлої громади, брав її собі.
Польські війська мало коли встигали напасти на гайдамаків, коли ті йшли походом на міста; звичайно здоганяли їх, коли гайдамаки вертали вже з походу з добичю. Найчастіше гайдамаки таки втікали, а коли польському війську і вдавалося їх дігнати, то вони боронили ся з таким завзятєм, що нераз польське військо мусїло таки відступати. І не диво: кождий гайдамака знав, що коли попаде в польські руки, то не мине його шибениця, а дуже часто ще й якась тяжша смерть, отже волів уже впасти в бою, уклавши на смерть хоч кількох ворогів.
Так розказали ми, як збирали ся гайдамацькі віддїли і як вони нападали на панські двори, міста та місточка. Тепер подивимо ся, що зробила польська шляхта, аби обороняти ся від гайдамаків.
Усі заходи польської шляхти на українській землі против гайдамаків були такі: 1) Вона виправляє до сойму, короля та гетьманів послів, які просять, аби на українські землї прислати більше війська, щоб воно боронило шляхту від гайдамаків; крім того шляхта домагаєть ся від центрального уряду, аби він будував твердинї для оборони перед гайдамаками, а навіть із державної каси звертав поодиноким шляхтичам шкоду, яку їм своїми нападами зробили гайдамаки. 2) з огляду на те, що гайдамацькі віддїли збирали ся, як се було описано, на московськім боці, шляхта стараєть ся ріжними дипльоматичними способами заставити Росію, аби вона вмішала ся в гайдамацьку справу. Але шляхта не
