вдоволяєть ся тим, що робила в тій справі Росія, тільки жадає, аби Росія взяла на себе всю оборону шляхти перед гайдамаками і зі своєї державної каси платила за всї шкоди, які шляхта мати-ме від гайдамаків. 3) В кінцї бачимо заходи, аби своїми власними силами з'орґанїзувати оборону против гайдамацьких нападів. Але сих заходів дуже мало і в додатку вони до нїчого не доводять.
Сї заходи польської шляхти против гайдамаків показують найліпше її клясовий еґоїзм. Щоби дати що на оборону своїх маєтків із власної кишенї, до сего вона неохотна, тільки шукає, якби чужими руками для себе робити, як би то від власного правительства, то від російського вимогти не тільки оборону своїх маєтків, але навіть зворот шкоди, зробленої гайдамаками. Ті славетні „оборонцї вітчини“, якими величає себе польська шляхта, не вміли й не хотіли боронити навіть власного маєтку, тільки домагали ся оборони від других.
Тепер придивім ся близше тим способам оборони польської шляхти против гайдамаків.
Усе військо, яке мала в 18-ім столїтю польська держава, виносило 17 до 18 тисяч, з чого на Польщу (бо цїле військо було поділене на литовське і польське) припадало 12 тисяч. Ті 12 тисяч були знов подїлені на чотири „партії“: великопольську, малопольську, судомирську і українську. Значить, на „українську партію“, то є на ту часть польського війська, що мала боронити українські землі перед гайдамаками, припадало коло три тисячі людий. Але таке число війська було лиш на папері. На правду польська шляхта робила військову службу так недбало, що „українська партія“ складала ся звичайно ледви з 700 до 1000 людий. Розумієть ся, що такого малого числа війська було за мало до оборони польської шляхти перед гайдамаками, і вона раз-у-раз через своїх послів налягає на короля, на сойм та на гетьманів, аби на українські землї прислати більше
