дина давала чоловіка в приписанім мундурі, з приписаною зброєю, на добрім кони, і за се весь час його служби була вільна від панщини, податків та чиншів. Коли-ж пан домагав ся дуже дорогої одїжи і зброї, то на одного чоловіка складалося кілька селянських родин і всї вони за те були вільні від панщини, податків та чиншів.
Але в боротьбі з гайдамаками на сих надворних козаків не можна було спустити ся, бо всї вони, походячи з селян, потайки сприяли гайдамакам. І справдї ми бачимо, що надворні козаки дуже часто йдуть у гайдамаки, а в 1734. р. пристали до гайдамаків всі козацькі міліції брацлавського воєводства. Та не тільки тому, що надворні козаки приставали до гайдамаків, не було можна на них спустити ся, але також тому, що вони, хоч і нїби служили панам та гнали за гайдамаками, робили се дуже нещиро, лише про людське око, і звичайно позволяли гайдамакам втїкати. Тільки коли мусїли гнати ся за гайдамаками під оком польського війська, мусїли таки на правду бити ся з ними; крім того брали ся щиро до роботи тільки тодї, коли гайдамаки тїкали з великою здобичю і та здобич мала дістати ся в їх руки. Як не як, а з надворних козаків були дуже непевні оборонцї панів перед гайдамаками.
Сей настрій надворних козаків був панам добре звісний і вони пильно слїдили за надворними козаками, але не маючи ніяких иньших способів оборони мусїли спускати ся на них і старали ся побільшити їх ряди. Так на приклад по 1734 р., коли велика часть селян пішла у гайдамаки, начальники польського війська і богатші пани оголосили, що хто з тих збунтованих селян покине гайдамаків і пристане до надворних козаків, тому не буде нїякої кари. І справді тоді повстало кілька надворних козацьких полків із самих „навернених“ гайдамаків.
