тестувала також против вибору Лєщинського і запрошена прихильниками Августа III, злученими в конфедерацію радо вислала своє військо до Польщі на поміч Августови ІІІ. Се й рішило цїлу справу: лїтом 1734 р. російське військо під проводом Мінїха здобуло Ґданьск, де ще держав ся Лєщинський, а слїдом за тим вся Польща признала королем Августа III, який остав на польськім престолї аж до своєї смерти 1764 р.
Отсе замішанє в Польщі мало великий вплив і на розвиток гайдамацького руху. В цїлій польській державі пани і шляхта поділили ся на дві партії: одні були за Августом ІІІ, другі за Лєщинським, і нападали одні на других. На українських землях під панованєм Польщі дрібна шляхта стояла за Лєщинським, а великі пани за Августом III; звідси й вийшла боротьба межи шляхтою й панами. А що нї одні нї другі не мали досить сил, то вживали против себе також віддїлів, зложених із селян. Шляхта бунтувала челян проти великих панів і нападала з ними на панські маєтки, а великі пани напускали знов на шляхотські загороди своїх надворних козаків. Таким чином сама шляхта втягнула селян до боротьби.
Серед загального замішаня не обходило ся очевидно й без того, що сей або той зібрав собі віддїл ніби для боротьби з політичним противником, а на правду грабив без розбору, де лиш було можна, дбаючи лише поживити ся чужим добром. Між тими шляхтичами-гайдамаками найбільше відзначав ся якийсь шляхтич Мошинський у брацлавськім воєводстві, який так завзято грабив і мордував шляхту, що гайдамаки, які були з ним, говорили про него: „Се лихо, не Лях, і сам не спить і нам не дає“…
Серед такого настрою селян вступило при кніцї 1733 р. в польскі межі російське військо. Часть його пішла в середину Польщі, а часть, головно лївобічні козацькі полки, лишила ся на українських землях бороти ся зі шляхтою, що була прихильна Лєщинському.
