Той прихід російського та козацького війська і його боротьбу зі шляхтою пояснювали собі селяни по свому: що російське військо вижене з української землї панів і Жидів та що Правобічна Україна буде получена з Лївобічною. Поміж селян ходила чутка, що військові урядники роздають грамоти від царицї, яка каже рабувати й вибивати панів і Жидів. А те, що російські полковники приймали під свою руку надворних козаків тих панів, що були за Августом III, що російське й козацьке військо виступало згідно против шляхти, приприхильної Лєщинському, все те укріпляло селян у правдивости їх здогадів. А коли ще в краю явили ся й Запорожцї, що власне вернули ся з Турції і піддали ся під руку Москви, — і почали працювати разом з російським військом, у селян зникли останні сумнїви що до правдивости їх здогадів. Не розуміючи ся на полїтиці, вони пояснювали собі все те так, як їм було найлїпше, і почали самі приставати до лївобічних козацьких полків, що прийшли з російським військом, та нищити панів і Жидів.
Одним словом, селяни заворушили ся і навіть не чекаючи приходу російського та козацького війська, почали бунтувати ся против панів. У половині 1734 р.селянське повстанє було вже в повній силї, а з початком 1735 р. обхопило всі українські землі під Польщею.
Найсильнїйше розвив ся той селянський рух у Брацлавщинї, де селяни не вдоволяли ся нападами на поодинокі шляхотські двори, але старали ся надати рухови ширші органїзаційні підстави. Російський полковник Полянський, занявши Умань, післав до волоських і козацьких надворних мілїцій у Брацлавщині унїверсал, в якім завзивав їх виступити в купі з російським військом против шляхти з табору Лєщинського. Сей унїверзал і надворні козаки і селяни зрозуміли по свому. Якийсь Верлан, старшина надворних козаків з шаргородського маєтку Любомирських, оголосив себе полков-
