ником і почав органїзувати козацькі полки, голосячи, що російський полковник передав йому від царицї наказ винищити Поляків та Жидів, а тоді цїла українська земля перейде до Росії разом з тими козацькими полками, які тепер утворять ся. Сили Верлана росли дуже швидко і він пускав свої загони аж під Львів, побиваючи всюди польське військо.
Але селяни завели ся в своїх надїях. Дня 30 червня 1734 р. Ґданьск піддав ся російському війську, Лєщинський утік до Франції і вся Польща признала королем Августа ІІІ, кандидата богатих дїдичів і російського правительства. Російське військо, вертаючи через українські землї до свого краю, почало тепер помагати Полякам давити селянське повстанє. І справді злученим силам російського війська і польської шляхти вдалося придусити селянський рух. Гайдамацькі ватажки з невеликими віддїлами повтікали в запорозькі степи, а селяни розбігли ся по своїх селах, стараючи ся затаїти свою участь у гайдамацтві.
Тепер почали ся суди над селянами. В порівнаню з 1768 роком на сей раз судили досить лагідно, то є не карали смертію всякого, на кім була хоч тінь підозріня участи в гайдамацтві, тільки більше підозрілих або скомпромітованих. Було се тому, що шляхта не хотїла строгістю кар розганяти селян зі своїх маєтків, які тільки не давно почали залюднювати ся. А може гризла шляхту совість також за те, що властиво й неодин із них повинен би піти на шибеницю, бо, як уже було згадано, з загального замішаня користали й шляхтичі і рабували, де могли.
В сї часї шляхта оголосила також, що „навернених“ гайдамаків прийме на надворних козаків і справдї деякі гайдамацькі ватажки і богато гайдамаків „покаяли ся“ і пішли на панську службу.
Але не треба думати, що таки на правду обі йшло ся без великих кар. Нї, вони не були лиш такі
