численні й такі жорстокі, яку 1768 р., але все таки були. Судили гайдамаків ріжні суди: і військові і ґродські і маґістратські і домінїяльні і ще окремий суд, установлений 1735 р. у Брацлавщині виключно на гайдамаків (так званий суд causarum exorbitantiarum). Кари були не які будь: вішали, садили на кіл, четвертували… На приклад в лютім 1737 р. у Лисянцї, в головній кватирі „української партії”, покарали смертю за тиждень 40 людий; в мартї того самого року повісили в однім днї 25 людий.
Крім того на російській границї заложено 1735 р. окремий „надкордонний суд“, зложений з відпоручників Польщі і Росії; сей суд, який урядував 50 років, розбирав справи гайдамаків, що походили з Лівобічної України. І сей суд у вішаню, саджаню на кіл, та четвертованю не уступав иньшим судам…
Крім засудів на смерть і загалом судових переслідувань участників гайдамацького руху шляхта брала ся й за иньші способи, аби винищити гайдамаків. І так 1735 р. на соймику Брацлавського воєводства ухвалено, аби зруйнувати всї хутори і загалом людські житя в брацлавських степах, бо там мають пристановище гайдамаки. Хутори зруйновано, але гайдамаки збирали ся далї, знаходячи захисть усюди, де український селянин стогнав у польсько-шляхотськім ярмі.
Хоч Росія помогла Польщі здусити селянське повстане 1734 р., то гайдамацький рух не переривав ся ані на хвилю. Гайдамацькі ватажки, що втїкли в запорозькі степи, не переставали нападати на шляхту в українських землях, їх віддїли збільшали ся збунтованими селянами і гайдамаччина мимо всїх заходів шляхти не тільки що не вигасала, але ще зростала з кождим роком, аж на кінец 1750 р. українські землї обхопило зновзагальне селянське повстанє.
Сим разом головною причиною такого загального селянського руху було те, що в сїм часї кінчили ся
