Великий народнїй рух, який у 17-ім столїтю підняв ся на тих українських землях, що були під панованєм Польщі, і дійшов до найбільшої сили у козацьких війнах против Польщі під проводом Богдана Хмельницького, не осягнув своєї цїли.
Неволя, яку терпів український нарід під панованєм Польщі, була полїтична, національна, релїґійна, економічна і соціяльна. Полїтична неволя була в тім, що український нарід не мав своєї власної держави, тільки був підданий чужій, польській державі. Національна неволя була в тім, що в польській державі хто не був Поляком, той не мав усїх тих прав, які мали Поляки, і тому український нарід був покривджений державними законами, а хто хотїв зрівнати ся з Поляками, той відрікав ся свого народу і ставав Поляком. Релїґійна неволя була в тім, що в польській державі пануючою релїґією була реліґія римо-католицька, а православна релїґія, яку визнавав український нарід, була понижена, позбавлена тих прав, які мала римо-католицька релїґія, і переслїдувана, особливо від часу Берестейської унїї (1595 р.), бо від тодї польське правительство почало силувати всїх православних переходити на унїю з Римом. Наслїдком того, що в Польщі, аби користати зі всїх її прав, треба було бути Поляком і римо-католиком, вся українська шляхта перейшла поволи на римо-католицизм і спольщила ся, так що української народности і православної (а пізнїйше декуди,
