В кінці в ту справу вмішала ся Росія, яка, особливо від вибору королем Станіслава Понятовского (1764 р.), властиво правила Польщею, і під натиском російського посла Репніна польський сойм 1767 р. ухвалив деякі полекші для христян некатолицької віри, отже і для православних. Росія в тім мала свої рахунки. Очевидно не думала вона про гірку долю українських селян, домагаючи ся свободи для православної віри, тільки рахувала собі, що при свободї для православія в польськім соймі і загалом у Польщі дійдуть до деяких полїтичних впливів православні шляхтичі і висші достойники православної церкви, які, зогляду на спільність віри з Росією, будуть у своїй полїтицї йти на руку російському правительству. Отже не пониженє православної церкви або гірка доля українського хлопа заставили Росію домагати ся свободи для православія в Польщі, тільки надїя, що таким чином збільшить ся її вплив на Польщу.
Соймові ухвали з правами для християн не-католицької віри затверджено й підписано в лютім 1768 р., але їм не довело ся ввійти в житє, бо против них повстали найгорячійші шляхотські елементи і злучившися в так звану Барську конфедерацію, виступили против польського короля і правительства зі зброєю в руцї боронити „шляхотських свобід“, то є права шляхти панувати над українським народом. Король і сойм покликали на поміч против Барської конфедерації російське військо, що визвало ще більший заколот. Короля напятновано запроданцем Москви і всякий, хто був противний впливови Москви, на Польщу, спішив в ряди Барської конфедерації боронити Польщу від Росії. А що все те замішане пішло з того, що православним признано законами деякі права, то весь гнїв Барських конфедератів вилив ся на українських селян. Знущаням конфедератів над селянами не було нї кїнця нї міри. Ось для приміру оповіданє з Шевченкових „Гайдама-
