Ця сторінка вичитана
ків“, як конфедерати замучили титаря (церковного старшину) в місточку Вільшанї, — оповіданє, якого Шевченко не видумав, тільки розповів так, як се дїйсно було:
„Дивіть ся, що роблять у титаря в хатї
Пекельниї діти!
У печи пала
Огонь і сьвітить на всю хату;
В кутку собакою дріжить
Проклятий жид[1]; конфедерати
Кричать до титаря: „Хоч жить?
Скажи де гроші!“
Той мовчить.
Налигачем скрутили руки,
Об землю вдарили: нема,
Нема нї слова.
„Мало муки,
Давайте приску! де смола?
Кропи його! оттак! Холоне?
Мерщій — же приском посипай!
Що? скажеш, шельмо?… І не стогне!
Завзята бестія! Стрівай!“
Насипали в халяви жару…
„У тїмя цьвяшок закатай!“
Не витерпів сьвятої кари,
Упав сердега. Пропадай
Душа без сповіди сьвятої!
„Оксано, дочко!“ тай умер“.[2]
