Не дивниця, що такі люті поступки конфедератів визвали бунт українських селян, яким уже не стало терпцю зносити польсько-шляхотську неволю.
Пожар селянського бунту знов обхопив цїлу Україну; нарід з усїх боків горнув ся до гайдамацьких віддїлів, що під проводом Запорожцїв надійшли з московського боку. По всій українській землї під панованєм Польщі розлили ся гайдамацькі загони, руйнуючи панські двори, міста і місточка, та вбиваючи панів і Жидів. Найвизначнїйшими ватажками гайдамацьких загонів були Максим Залїзняк, Семен Неживий, Яків Швачка та Іван Бондаренко, які мали під собою численнїйші гайдамацькі віддїли. Крім них розійшлися по цїлій Українї менші гайдамацькі загони, часом лиш по кілька людей, які також нищили тих, що підтримували польсько - шляхотські порядки на Українї. Сей рух 1768 року прозвано Колїївщиною.
Найбільше слави підчас Колїївщини придбала собі Уманська різня, яка була неначе верхом гайдамацької дїяльности в 1768 р., а рівночасно й закінченєм її, бо гайдамацький рух по Уманській різнї швидко був придушений спільними силами польського і російського війська.
Найбільшу славу з усїх гайдамацьких ватажків Колїївщини придбав собі Запорожець Максим Залїзняк та Уманський сотник надворних козаків Іван Ґонта.
Максим Залїзняк, з'явивши ся в Мотронівськім монастирі 18 Запорожцями, швидко побільшив свій віддїл селянами, які напливали до нього зі всїх боків, так що незабаром його ватага стала найбільша і найстрашнїйша. Коли гайдамаки зближали ся до якого села або місточка, селяни зараз вирізували всю шляхту, ксьондів, Жидів, одним словом усїх, від кого терпіли гнет, грабили їх добро, палили оселі і приставали до гайдамаків. Руйнуючи по дорозі замки, міста й місточка та кидаючи величезний пострах на всю довко-
