личну шляхту та Жидів, Залізняк посував ся поволи до Уманя, де йому судило ся відіграти важну ролю в історії гайдамаччини.
Умань, се була найсильнїйша твердиня на Українї. У ґрафа Потоцкого був там кріпкий замок, на якого оборону стояло там коло 3 тисячі добре узброєних та з'орґанїзованих надворних козаків. Тому й не диво, що зачувши про побідний похід Залїзняка, шляхта, ксьондзи, Жиди, одним словом усї, хто мав гнет українського селянства на своїй совісти, тїкали до Уманського замку.
Найбільше популярним чоловіком між Уманськими надворними козаками був сотник Іван Ґонта, який був у великих ласках у властителя замку Потоцкого. Одержавши звістку, що Залїзняк зближаєть ся до Уманя, ґубернатор Уманського замку Младанович вислав против нього козацьку надворну мілїцію, між котрою був і Ґонта зі своєю сотнею. І гайдамаки і Уманська мілїція підійшли до себе коло місточка Соколівки, яке вже були зайняли гайдамаки, заки надійшла мілїція. Тут і увійшов Ґонта у зносини з Залїзняком. Переночувавши, рушили з Соколівки до Уманя: їм на зустріч ішли уманські козаки. Та по дорозі сотники здержали козаків і обернули ся до полковників-шляхтичів з такою промовою: „Можете, панове, їхати собі геть, нам вас уже не треба. Радимо вам, утїкайте, коли хочете жити, а то погинете як не від руки гайдамаків, то від нашої власної“. Далї сотники оголосили, що хто з козаків хоче лишити ся з полковниками, нехай забираєть ся разом з ними. Полковники Обух і Маґнушевский від'їхали швидко на бік, а всї козаки під проводом Ґонти злучили ся з гайдамаками і пішли разом під Умань.
Підступивши під Умань, Ґонта і Залїзняк привитали ся по приятельськи в очах шляхти, що була зібрана на мурах Уманського замку, і козаки разом з гайдамаками
