кинули ся на табор, яким розложила ся під замком та довколична шляхта, що для неї не було вже місця в замку. Було се 18 червня 1768 р. Младанович, бачучи, що не оборонить замку, почав на другий день переговори з Ґонтою. Коли Ґонта й Залїзняк в'їздили в брами замку для переговорів, шляхта счинила такий шум та крик, що Младанович не міг прийти до слова і бачучи, що нїчого не порадить, пішов до костела дожидати смерти. Поки шляхта на брамі сварила ся й галасувала, гайдамаки й козаки увійшли за своєю старшиною до замку і почали зі шляхтою кріваву розправу, яка трівала два днї.
Тепер Залїзняк і Ґонта взяли ся до дальшої орґанізації повстаня. В Уманї була скликана рада для вибору військової старшини: на нїй по козацькому звичаю, при вистрілах із пушок і рушниць вибрано Залїзняка гетьманом, а Ґонту уманським полковником. Оба вони орґанізували з селян гайдамацькі віддїли і висилали їх уріжні сторони очищати край від панів і Жидів. Унїятським духовним наказували або уступити ся з парохій або пристати на православіє. Одним словом, забрали ся до з'орґанїзованя руху на всїх українських землях під Польщею, аби вже раз на правду визволити ся з польсько-шляхотської неволї.
Але тут знов виступило против гнйдамаків російське правительство, яке через цїлий час гайдамацьких рухів помагало Польщі против гайдамаків.
Як уже було згадано, російське правительство щойно було вимогло на польськім соймі деякі права для православних і власне помагало польському правительству приборкати Барську конфедерацію, яка виступила против тих соймових ухвал з оружєм у руцї.
Тимчасом грізне селянське повстанє пішло напоперек усїм полїтичним плянам російського правительства. Воно хотїло утворити з православної шляхти і духовенства в Польщі прихильну собі полїтичну пар-
