Але учені давно вже доказали, що той указ видуманий і що по правдї такий указ нїколи не появив ся, а що він був видуманий, се доказує і дата під ним, 20 червня 1768 р., отже час Уманської різнї. Як-же-ж се можливо, аби цїлий гайдамацький рух був викликаний тим указом, коли в часі виданя його той гайдамацький рух був уже в повнім розгарі?!
Правда, між гайдамаками ходила зовсїм певне чутка про якусь Золоту Грамоту російської царицї; на ту грамоту покликував ся підчас цїлої своєї дїяльности найбільше ідейний із гайдамацьких ватажків Семен Неживий, а також якийсь час вірили в її істнованє російські урядники, — але ми й доси не знаємо, як виглядала та грамота і хто її писав. Звістно тільки, що вона була і мусїла бути написана дуже просто і зрозуміло, коли робила на селян таке вражінє. Але сеї грамоти не видала російська цариця, тільки пустив її між нарід хтось, хто хотїв підняти селянство до боротьби польсько-шляхотським гнетом. В тім часї селяни твердо вірили, що російська цариця визволить їх з польсько-шляхотської неволї, і якийсь незвістний революціонер покористував ся тою народньою вірою в царицю, аби підняти нарід до боротьби з польсько-шляхотською неволею.
Правдивий указ царицї Катерини II, виданий 9 липня 1768 р., був зовсім иньший. В нїм цариця заперечувала всїм поголоскам про свою прихильність гайдамацькому рухови і наказувала своїм воєводам помагати Польщі винищити гайдамаків[1].
З усего того видно, що байки про аґітацію російського правительства підчас Колїївщини не мають нїякої підстави. А коли нарід вірив Золотій Грамотї, то се
- ↑ Той правдивий указ Катерини II став звістний тільки 1882 р., коли то його знайдено в рукописах Закладу ім. Оссолїньских у Львові і надруковано в місячнику „Кіевская Старина“.
