тому, що занадто важко було йому жити в польсько-шляхотській неволї. Коли б йому добре жило ся, то нїяка золота грамота не підняла би його до бунту…
І так Росія порішила помогти Польщі здушити гайдамацький рух і російський генерал Кречетнїков, що облягав тоді конфедератів у Бердичеві, дістав від російського правительства відповідні вказівки в тій справі. Наслїдком того Кречетнїков післав під Умань полковника Ґурєва з полком донських козаків, а слїдом за Ґурєвим післав також віддїл піхоти. Ґурєв, не маючи сили, аби виступити явно против Залїзняка і Ґонти, порішив дістати їх у руки підступом. Розложивши ся табором побіч табору Залїзняка, Ґурєв увійшов у приязні зносини з Залїзняком і Ґонтою, запрошував їх до свого табору в гостї, радив з ними над спільним походом против конфедератів, одним словом, удавав як найбільшого прихильника гайдамаччини. Се тягло ся доти, доки Ґурєв не дістав звістки, що надходить віддїл піхоти, висланий Кречетнїковим йому на підмогу. Коли-ж він довідав ся про се, устроїв для всего війська бенкет і наказав донським козакам добре гостити гайдамаків і тимчасом незамітно забрати їх зброю і конї. Не підозріваючи нїчого злого, гайдамаки бенкетували, а тимчасом піхота обступала табор. Ґонта і Залїзняк були тоді в гостях у Ґурєва. Коли сей розмовляв з ними по приятельськи, на даний знак впали до шатра донські козаки, кинули ся на Ґонту і Залїзняка та на инших старшин і повязали їх. Те саме зроблено з цїлим гайдамацьким табором. До рана його вже не було і 900 гайдамаків було в руках Ґурєва.
Тепер московська військова старшина проявила всю свою звірську жорстокість до зловлених гайдамаків, жорстокість, спільну всїм гнобителям против усїх бунтівників. Адже гайдамаки бунтували ся против власти і против шляхти і сего було досить, аби російські
