на приклад в Галичинї, унїятської то є греко-католицької) віри держав ся тільки простий нарід — селянство, яке стогнало в економічній неволї шляхти. Та економічна неволя була в тім, що селянин не мав своєї землї, бо широкі й урожайні українські землї роздарували польські королї шляхтї, і був привязаний до землї шляхтича, якому мусїв робити тяжку панщину. В кінцї соціяльна неволя була в тім, що в Польщі користав з її прав тільки шляхтич, а хто не був шляхтичем, той не мав нїяких прав, був невільником шляхтича, майже такою самою його власністю, як худоба. В неволеню українського народу польська шляхта послугувала ся Жидами, яким арендувала свої добра, віддавала в заряд ріжні данини, що належали ся з селян шляхтї, а навіть винаймала їм православні церкви, так що український нарід, хотячи користати з них, мусів оплачувати ся Жидам. Тому то ві всїх народнїх рухах народнїй гнїв звертав ся головно против польської шляхти і Жидів.
Встаючи против Польщі, український нарід хотїв вибити ся з-під її панованя, прогнати зі своєї землї шляхту, Жидів і унїю, покасувати польсько-шляхотські порядки і завести такий, лад аби кождий був козаком, то є свобідним чоловіком, бо лиш козаки в тих часах не зносили тої польсько-шляхотської неволї. Але сеї своєї цїли український нарід не осягнув.
Богдан Хмельницький, відвоювавши Україну від Польщі договором у Переяславі 1654 р. злучив її з Москвою, що було причиною довгої боротьби за панованє над Україною між Москвою і Польщею, боротьби, яка так винищила українську землю, що той період української історії нарід назвав руїною. Боротьба між Польщею й Москвою закінчила ся подїлом України на Правобічну і Лївобічну. Правобічна, то є по правім боцї Днїпра, з виїмком
