подарував йому що. На се відповів Ґонта: „Добре, нагадайте менї се завтра, коли будуть мене вести на муки, я вам подарую пояс“. Лакомий шляхтич думав, що дістане якийсь дорогий пояс, який Ґонта певне десь заховав, і пригадав Ґонтї його обіцянку. На се Ґонта відповів з погордою: „Добре, перше пасмо шкіри, яке зідруть із мене, візьміть собі на пояс“. І перед лицем смерти сей завзятий гайдамака вмів глузувати зі своїх ворогів…
Скільки разів у польських кругах заговорять про Ґонту, все представляють його кров, о жадним розбишакою, що чорною невдячністю відплатив ся за добродїйства, яких дізнав від свого пана ґрафа Потоцького. Подивім ся, скільки в тім правди.
Ґонта походив із сільського роду, його батьки ходили в тім самім польсько-шляхотськім ярмі, що й иньші селяни, і він сам певне не з доброї волї пішов на службу до Потоцького. І коли бачимо його між надворними козаками, то певне тому, що як підданий свого пана мусїв робити те, що пан йому казав. За свою добру службу придбав він собі прихильність Потоцького, той віддав йому в доживотне уживанє два богаті села і навіть обіціював виробити шляхотство. За се — кажуть Поляки — Ґонта повинен був до гробової дошки служити вірно як пес свому панови, хоч-би прийшло ся йти на гайдамаків. Але не забуваймо, що Ґонта був сином поневоленого народу, з якими не зривав нїколи звязий, — на приклад церков у його родиннім селї Росошках була збудована в великій части його коштом. І власне се покрило би його імя вічною ганьбою, коли б він за богатство і прихильність панську відцурав ся був своїх братів і помагав панам заковувати їх у ще важче ярмо. Як би назвали Поляки такого Поляка, що за достатки помагав би на приклад російському правительству дусити своїх братів-Поляків? Нехай-же вони такою самою мірою мірять також
