і Ґонту! І власне се є найлїпшим доказом великої ідейности Ґонти, що він не лишив ся вірним свому панови, тільки пристав до тих, що хотіли визволити український нарід із польсько-шляхотської неволї. Адже коли-б він був дальше держав ся служби у свого пана, його ждали би ще більші достатки, а може й шляхотство, яке вже мав обіцяне від Потоцького. Сильні сьвіта сего вміють і мають чим платити тим, що помагають їм кувати кайдани на своїх братів… І пристаючи до гайдамаків, Ґонта не був жадний анї достатків, бо мав їх уже від свого пана, анї слави, бо знав, що гайдамаку ждуть швидше тяжкі муки і смерть з руки ката, як достатки і слава. А таки він пішов против панів, злучив ся з гайдамаками! Чому? Тому, бо бачив, що по їх боцї правда, що вони борють ся против тих польсько-шляхотських порядків, які віддавали весь український нарід в тяжку неволю. Так поступити може лиш чоловік ідейний, який найвисше ставить добро загальне і не дбає про свою вигоду там, де рішаєть ся доля народу.
А що до тої кровожадности Ґонти, яку приписують йому Поляки, то самі очевидцї Уманської різнї з-поміж шляхти, які остали при житю тільки завдяки опіцї Ґонти над ними, описують, що він, де міг, здержував гайдамаків від лютости і жорстокости. Але чи міг він один здержати вибух народнього гнїву, який накипів у хлопськім серцї за сотки лїт неволї! І чи польський уряд обходив ся із зловленими гайдамаками, от хоч-би і з самим Ґонтою, меньше жорстоко?
Иньші провідники гайдамацьких віддїлів, що підпали під суд російського уряду, були або покарані смертю або покалїчені і позасилані на Сибір. Так то на правду помагала Росія гайдамакам…
Коли польський уряд при помочи Росії придушив Колїївщину, почав ся суд. Гайдамаків із Правобічної України судив окремий суд у Коднї, у якім ще най-
