менша кара була шибениця. А як судили, нехай покажуть один-два приклади.
Раз привели до того суду одного робітника з винницї за припадкове присвоєнє собі панських коний. Суд зараз обжалував його о участь у гайдамацтві, говорячи: „Підчас різнї винники нїчого не робили, тільки різали і рабували Ляхів і Жидів, — то й ти мусїв те саме робити“. — І вже готовий доказ участи в гайдамацтві.
Або жінка селянина Петра Носенка з Уманя донесла до Кодненського суду, що чоловік хотїв її вбити. Сего було досить, аби Носенка підозрівати о участь у гайдамацтві. А коли ще суд його оглянув і знайшов у нього подрапаний пупець, почали його таки на правду обжаловувати о участь у гайдамацтві. Носенко боронить ся тим, що пупець подрапав йому козак Ященко, але суд на се відповідає: „Не козак тебе поколов, але Лях, якого ти там колов підчас різнї, а може й не одного, а коло сто, бо там кождий колов, хиба той не колов, що не мав рук, а ти тут відпираєшся!“ І з жалоби жінки та з подрапаного пупця суд доходить до того, що Носенко заколов коло сто Ляхів!
Скільки тодї вигублено гайдамаків, годї знати; знаємо тільки, що вигубили їх дуже богато. Давлячи гайдамацький рух, польське військо вбивало майже всїх, хто попав ся в їх руки, а кого не добило військо, той попадав під суд. Із актів Кодненського суду з років 1769, 1770 і 1771 бачимо, що той суд за ті три роки засудив 218 людий на смерть, 34 на битє різками, а тільки 85 увільнив, хоч і тих мучили ріжними способами підчас слїдства. Кару смерти виконано тим способом, що 9 засуджених четвертували, 151 постинали, 57 повісили і одного посадили на кіл.
Щоби попасти під суд, вистало найменьше підозрінє, вистало, аби найшли у чоловіка якусь зрабовану
