Коли-б у польській державі не було нїякого гнету, коли-б українське селянство не стогнало в польсько-шляхотській неволї, то кому-б була охота йти грабити та розбивати, замість сидїти спокійно на своїм господарстві. І вже та сама обставина, що в Польщі був такий рух, сьвідчить против Польщі, доказує, що в тій польській державі мусїло бути дуже зле українським селянам, коли вони вибухали такими бунтами.
Правда, гайдамаки поступали дуже жорстоко, не по людськи, і сю їх нелюдськість стверджують численні убійства шляхти і Жидів. Все те правда. Але не досить сказати, що хтось зробив так і так,аби на нього кинути каменем; треба ще знати, чому він так зробив. Запитаймо ся, чому так жорстоко мстили ся селяни на панах і Жидах? Тому, бо їх до того довело панованє польської шляхти над ними. Шляхта закріпостила селян у важке ярмо панщини, відобрала їм землю, позбавила їх усяких прав, так що вони своїм правним становищем були радше худобою нїж людьми, дражнила їх переслїдуванями за віру і при тім усїм не дала їм нїякої просьвіти. І чи можна дивувати ся, що коли в тім серцї невільника накипів гнїв,то він не перебирав у способах, тільки боронив ся, як міг і вмів?
А зрештою подивім ся і на другий бік. Запитаймо ся, як поступала собі з гайдамаками польська шляхта,та свобідна, заможна, просьвічена, одним словом культурна польська шляхта, яку польські історики так величають за її свободолюбність, почутє справедливости людяність, культурність.
Коли нелюдські, кріваві вчинки гайдамаків були вибухом народнього гнїву, то ще більше нелюдські поступки польського уряду були випливом холодної розваги, вирахованої пімсти, яку проявляє шляхта по кождім гайдамацькім вибуху, особливо по 1768 роцї кілька лїт. І хтож тут більше дикий, кровожадний, не-
