І так ідеал у гайдамацьких рухах був, не було тільки ясного розуміня того ідеалу і не було знаня, якими дорогами піти до його здїйсненя. І се цїлий рух погубило, як погубило неодну народню революцію.
Ще як би в боротьбу між польською шляхтою і українським селянством не була вмішала ся Росія, то може-б рух був успів прояснити ся, дійти до зрозуміня своєї цїли і доріг, які ведуть до неї… Але се власне було нещастєм українського народу, що чужа, постороння сила нїколи не давала йому скласти відповідної громадської орґанїзації.
Гайдамацький рух учить нас наглядно, що народня маса мусить мати ясне розумінє ідеалу, за який бореть ся, і мусить знати дороги, які ведуть до здїйсненя того ідеалу, коли не хоче тратити марно своїх сил. Се зрештою видно зі всіх народнїх рухів, які знає історія.
Львів, лютий 1906.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Лозинський М. Гайдамаччина (1906).pdf/46}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Ся праця написана на підставі отсих історичних праць:
- 1) Розвідка про Гайдамаччину — Володимира Антоновича (Руська історична біблїотека, том XIX, стор. 1–96).
- 2) Уманський сотник Іван Ґонта — його-ж (там-же, стор. 97–123).
- 3) Начерк Колїївщини. На підставі виданих і невиданих документів 1768 і близших років написав Яків Шульгин (там-же, том XX).
- 4) Бесїди про часи козацькі на Українї, Чернівцї 1897.
