Київа з округом лишила ся при Польщі, а Лївобічну, то є на лївім боцї Дніпра разом з Київом забрала Москва. Сей подїл зроблено так званим Андрусівським миром 1667 р. Пізнїйше, трактатами Московським 1680 р. і Бахчисирайським 1686 р. Польща, Москва і Турція умовили ся, що майже вся Правобічна Україна має остати пустинею, на якій нїкому не вільно осідати. Але се було неможливо, щоби така урожайна богата земля стояла пустинею і поволи почали осїдати на Правобічній Україні люди, які втїкали перед московськими порядками з лївого боку Дніпра. Коли-ж 1711 р. російський цар Петро | був побитий Турками і мусїв погодити ся з ними, російський уряд забрав усїх людий з правого боку Дніпра знов на лїий, а Правобічна Україна остала знов пустинею. Тодї Польща, під якої панованєм опинилася Правобічна Україна, почала наново заводити в нїй свої шляхотські порядки: роздаровувати землю шляхтї. Але що-ж, аби з землї була яка користь, треба було її заселити людьми. І от шляхта береть ся залюднювати „свої маєтки": властитель землї виставляє дошку з дїрками, — звичайно тих дїрок бувало трицять, — що значило, що хто осяде на тій землі, не буде робити 30 років панщини, платити данини, одним словом, буде 30 років свобідним чоловіком, який робитиме тільки на себе. А що в ті часи на Лївобічній Українї було вже дуже тїсно, то почали з неї приходити люди на правий бік Дніпра і брати землю в польської шляхти.
І так бачимо, що народнїй рух, який у 17-ім столітю підняв ся на українській землї, не осягнув своєї ціли і з початком 18-ого столітя український нарід на правім боці Днїпра стогне, як і давнїше, в польсько-шляхотській неволї, а на лївім боці Днїпра козацька старшина при помочи російського правительства заводить також панщину, стає для народу тим, чим у Польщі була для народу шляхта.
